Байдала Степан (с.Малнівська Воля) - український громадський, політичний і кооперативний діяч Мостищини.

Баран Степан (с.Крукеничі) - громадський і політичний діяч, міністр земельних справ в уряді Західно-Української Народної Республіки.

Дмитрасевич Тадей (с.Дмитровичі) - вчитель, краєзнавець Судової Вишні, поет, художник.

Вишенський Іван (м.Судова Вишня) - український письменник-полеміст.

Кормош Теофіль (с.Арламівська Воля) - відомий громадський, політичний і кооперативний діяч перемиської землі.

Менцинський Модест (с.Великі Новосілки) - відомий оперний співак.

Попель Степан (с.Арламівська Воля) - організатор національного життя в селі Малнів і окрузі.

Саган Іван (с.Арламівська Воля) - краєзнавець Мостищини.

Турко Мирослав (м.Мостиська) - відомий польський і радянський футболіст.

Федина Андрій (с.Черневе) - видатний діяч УВО і ОУН.

Шуп'яний Михайло (с.Твіржа) - підпільний націоналістичний діяч Мостищини.

Персоналії пов'язані з Мостищиною

 

Антонич Богдан-Ігор - відомий український поет.

Гербурт Ян Щасний - польський політичний і літературний діяч, Мостиський і Вишнянський староста 1593-1616рр.

Дуцько Іван - український церковний композитор, поет, священник.

Зінгер Соломон - єврейський політичний і громадський діяч Мостищини.

Кравс Антон - генерал-четар УГА.

Кровіцький Мартин - польський релігійний діяч епохи Реформації.

Лубєньський Бернард - польський римо-католицький місіонар-редемпторист.

Пшепюрський Андрій - громадський і політичний діяч, капелан Легіону УСС, священник.

Скварко Захар - засновник українського національного відродження Мостищини на початку 20-го ст.

Ткачук Ярема - дисидент, член-засновник Об'єднаної Партії Визволення України.

 

Байдала Степан

Байдала Степан (22 грудня 1881р. с.Малнівська Воля - +13 січня 1946р. м.Самбір) народився в заможній селянській сім'ї Іллі і Катерини.

Закінчує Яворівську гімназію і ангажується в національно-культурне відродження кінця 19-го - початку 20-го ст. Засновує у Малнівській Волі читальню "Просвіти", яку протягом кількох років сам очолює. Засновує теж руханково-пожежне товариство "Сокіл".

Від часу заснування у 1901р. і до 1910р. працює як службовець у кредитній спілці "Народний Дім в Мостисках", а від 1910 по 1939рр. обіймає посаду директора. Налагоджує діяльність кредитної кооперації в селах повіту.

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки 1 листопада 1918р., С.Байдалу обирають повітовим комісаром ЗУНР на Мостиський повіт (до 14 лютого 1919р.) Після польсько-української війни опиняється в концтаборі Домб'ю.

Мимо великої заангажованості по місцю праці не ігнорує політичною і громадською роботою. У 1926р. засновує Повітовий Комітет Українського Національно-Демократичного Об'єднання, аж до 1939р. є його секретарем, або заступником голови. Входить у керівні органи філій: "Просвіти" (з 1927 по1931рр. є її головою), "Сільського Господаря", "Рідної школи".

С.Байдала не пропускав поза увагою репресивних заходів влади, застосованих до українського села, інтелігентів, українських установ. Підшукував адвокатів, готував матеріали для інтерпеляції в Сеймі Речі Посполитої.

З приходом радянської влади на Мостищину починаються репресії до таких як С.Байдала. Він потрапляє у львівську тюрму на Лонцького. У червні 1941р. чудом врятувався. Починає працювати в умовах німецької окупації. Діяльність банку була обмежена, тому працює головою "Сільського Господаря".

Коли у 1944р. приближався німецько-радянський фронт, Степан Байдала не мав ні найменшого наміру тікати на Захід. Підірване здоров'я не дозволяло йому так поступити. Була тут ще поважніша причина. Коли він відбував покарання у Львові, восени 1940р. його діти: сини Юрій, Богдан, Роман і дочка Надія були заслані у Казахстан. По збігу обставин його дружина Ольга у той час була на відвідинах у нього. Довідавшись про арешт дітей скривалась аж до приходу німців. З приходом совєтів у 1944р. Степан Байдала був заарештований і поміщений у Самбірській тюрмі.

13 січня 1946р. Степан Байдала загинув у Самбірській тюрмі.

З родини Степана і Ольги Байдалів у Самборі живе дочка, Надія Богдан-Байдала(1924р.н.)

Пам'ять

Мостищина пам'ятає про свого національного будителя і патріота. Одна з вулиць райцентру названа іменем Степана Байдали.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Баран Степан

Баран Степан (1879р. с.Крукеничі - +1953р. м.Мюнхен, Німеччина) народився .у сім'ї заможного селянина Івана Барана.

Молоді роки.

Ще в гімназійних класах Степан Баран цікавився національними справами, зокрема, виборчою кампанією 1895р., в якій брав участь Іван Франко. Батько С. Барана , довголітній начальник громади с.Крукеничі, агітував за Каменяра,переховував його у себе вдома, коли була загроза поліційного арешту. Будучи студентом університету, зустрічався з І. Франком, який з повагою відзивався про батька.

Робота для української справи.

Після отримання диплома про правничу освіту бере активну участь в національному відродженні. Засновує в рідному містечку Крукеничах читальню "Просвіти" і якийсь час її очолює. Здійснюючи у Львові адвокатську практику не полишає роботу на національній ниві. Стає видатним діячем Української Національно-Демократичної Партії, згодом її секретарем. Напередодні розпаду Австро-Угорщини, восени 1918р. організовує конспіративну підготовку скликаючи до Львова найбільш відомих повітових діячів від кожного з 48 повітів Галичини, які стояли на позиціях української державності, дає інструкції. Завдяки цьому, після Листопадового зриву всі 48 повітів опинились в українських руках. Д-р С. Баран займає пост міністра земельних справ в уряді К. Левицького. Після поразки українців в польсько-українській війні, в Другій Речі Посполитій ангажується, здебільшого, у політичну діяльність. Стає одним з засновників Українського Національно-Демократичного О'єднання і під його егідою обраний послом до варшавського Сейму. Пише публіцистичні статті до органу Партії - газети "Діло", починаючи від 1902 по 1939рр., а також до газет "Свобода" і "Краківські вісті".

У Німеччині в 1946р. був першим головою Спілки українських журналістів на еміграції. З 1951 по 1953рр. голова Виконавчого Органу Української Національної Ради. Дійсний член НТШ. Автор праць про галицьке шкільництво, аграрні і церковні проблеми Західної України.

Помер в Мюнхені у 1953р.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Енциклопедія Українознавства.Т1. Київ. 1993. С.90

Вишенський Іван

Вишенський Іван -(1545-50р.н. в м.Судова Вишня - після 1620р. гора Афон, Греція) - український письменник-полеміст.

У молодому віці, не мирячись з феодальним ладом в Речі Посполитій, став ченцем Афонського монастиря в Греції. Звідси надсилав в Україну послання, в яких виступав проти окатоличення і полонізації українського народу. В своїх літературних творах показав життя нижчих верств - селянства. Написав 16 творів, частина з яких спрямована проти Берестейської Унії. В інших творах критикував тодішній церковний (послання до єпископів) і світський лад. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Колядування вважав гріхом для християнина.

Тим не менше, стиль Вишенського, що походить від візантійської проповіді, "наближається до кращих взірців барокового стилю". Іван Франко, як знавець творчості Вишенського, написав поему "Іван Вишенський".

Під кінець свого життєвого шляху наказав замурувати себе в кам'яній печері, усамітнившись в молитві.

Пам'ять

В м.Судова Вишня стоїть пам'ятник українському письменнику-полемісту Івану Вишенському.

Посилання.

Вишенський Іван. Вікіпедія.

Дмитрасевич Тадей

Дмитрасевич Тадей (27 травня 1906р. с.Дмитровичі - +31 січня 1976р. м.Судова Вишня) народився в сім'ї вчителів.

Учився в духовній семінарії у м.Перемишлі. Потім у Львівському університеті, де вивчав латинь і греку, навчався на гуманітарно-педагогічному відділі, навчання завершив магістром філософії.

Належить до числа тих людей, у яких педагогічна праця плодотворно поєднувалась з творчою працею: талановитий краєзнавець, любитель археології, збирач місцевих реліквій та фольклору, Засновник і довголітній директор краєзнавчого музею м.Судова Вишня. Свої краєзнавчі матеріали про Судову Вишню і околицю записав у рукописних чотирьох томах. Брав участь в археологічних розкопках, які на території Судової Вишні проводив Інститут суспільних наук АН Украінської РСР, під керівництвом Ратича.

Велика літературна спадщина Дмитрасевича. Він автор нарисів і поетичних творів. У 1992р. видавництво "Молода Галичина" видало книжечки, в яких надруковано такі твори: "Святий дуб", "Чорне озеро", "Казка старого лісу", "Ліс богині Лади", "Спаська гора. Легенда про церкву Спаса".

Т.Дмитрасевич талановитий художник, в багатьох картинах якого проглядається судововишнянська тематика: "Спаська гора", "Іван Вишенський", вулички старої Вишні. Серед інших картин, це: "Принесення Христа в храм", "Архістратиг Михаїл", "Святий Антоній і Феодосій Печерські", "Святі мученики Борис і Гліб", "Покрова Святої Богородиці", "У сосновому бору", "Осінь палає".

Пам'ять.

Одну з вулиць м.Судова Вишня названо іменем Тадея Дмитрасевича.

Джерела.

Дмитрасевич Т. Нариси історії міста Судова Вишня. Замість епілога. Львів-1991р. С.29-30.

Дані подано історико-краєзнавчим музеєм м.Судова Вишня.

Кормош Теофіль

Кормош Теофіль (26 січня 1863р c.Арламівська Воля - +26 листопада 1927р. м.Перемишль) народився в родині священника о.Івана

У 1885р. закінчив правничий факультет Львівського університету. Місцем набуття фахового досвіду стає місто Перемишль, де за кілька років відкриває свою адвокатську контору. Але слави здобув собі не тільки як адвокат.

Найвидатніша справа д-ра Т. Кормоша - заснування у 1894р. кредитного кооперативу "Віра", яка мала винятково важливе значення, бо виривала народ з лихварських пут жидів, уможливлювала купівлю землі та сільськогосподарських знарядь, розбудову виховних, культурних та економічних установ. Створена за німецьким типом кас Шульче-Деліча кредитна кооперація була пропагована д-ром Кормошем у цілій Галичині, пристосована до галицьких потреб та обставин гарно розвивалась у сільській місцевості. Він написав посібник з організації та ведення рахунків кооперативів.

За сприяння д-ра Кормоша та його к.к. "Віра" виникла "Спілка для господарства і торгівлі", при якій було відкрито перший в Галичині "Залізний склеп" у Перемишлі. Заснував "Українську Щадницю". Після війни заснував Повітовий Союз Українських Кооператив.

Український "Народний Дім" в Перемишлі побудовано завдяки фінансовій підтримці, яку надало т-во "Віра", зокрема, куплено земельну ділянку під цю будову.

Д-р Т. Кормош одного часу знаходився в 16 різного роду народних установах, в яких був засновником, членом управи, виділу або надзірної ради.

Співзасновник кредитної централі "Краєвий Союз Кредитовий" у Львові в 1898р. Він співзасновник т-ва Взаїмних Обезпечень "Дністер" у Львові. У 1904р. співзасновник ідейного й організаційного центру усієї нашої кооперації "Краєвого Союзу Ревізійного". За його діяльною співучастю повстав Земельний Банк Гіпотечний, спілка акційна у Львові, в якій він був довголітнім членом і головою Надзірної Ради.

У Мостиськах певний час очолював Надзірну Раду філії "Народної Торгівлі".

Відносився до народовського табору, тому не дивно, що ідейно належав і був головою перемиської філії "Просвіти" та засновником і головою повітового Комітету УНДО з 1925 по 1927р.

Цей невтомний працівник на народній ниві до останнього подиху працював для свого народу. Помер у Перемишлі 26 пистопада 1927р.

Джерела.

Коренець Д. Д-р Теофіль Кормош. Начерк його життя і праці. Перемишль. Накладом т-ва "Віра" і "Народний Дім". 1935.

Менцинський Модест

Менцинський Модест (29 квітня 1875р. с.Великі Новосілки - 11 грудня 1935р. м.Стокгольм, Швеція) народився в сім'ї сільського священника.

Від свого батька одержав основи нотної грамоти. Навчався у гімназіях Дрогобича і Самбора, де згодом керував шкільним хором.

У 1899 р. поступає на навчання до консерваторії міста Франкфурта (Німеччина). Попри матеріальні нестатки, студент Менцинський став одним з найкращих студентів консерваторії. Його запрошують на концерти у різні міста Німеччини, а на канікулах виступає в галицьких містах: Перемишлі, Львові, Станіславі, Стрию, Тернополі, Самборі та інших містах.

Перший його дебют, як оперного співака відбувся 18 червня 1901р. у франкфуртській опері. Молодий артист виступив у головній ролі в опері Флотова "Марта". З ним укладають контракти відомі у Європі оперні театри, а в 1908р. переїжджає у Стокгольм, де вивчивши шведську мову виступає в операх "Фіделіо" Бетховена, "Летючий голландець" Вагнера, "Самсон і Даліла" Сен-Санса, "Отелло" Верді. Виконує головні ролі і в інших операх. Співав Менцинський у Берліні, Гамбурзі, Копенгагені, Амстердамі, Лондоні, в містах Франції та Італії. За внесок у шведську культуру нагороджений урядовим орденом за заслуги.

Незабував про рідну, українську культуру. Менцинський уперше показав у Галичині, та й взагалі на Україні музику до "Кобзаря" і став першим класичним виконавцем стилю Миколи Лисенка. До прикладу, у лютому 1902р. у Відні в святковому концерті на честь Тараса Шевченка виконав пісні "За думою дума", "Гомоніла Україна", "Гетьмани, гетьмани". Влітку 1912р. виступає з хором "Львівського бояна" та "Бандуриста". Тоді ж дає концерти у Стрию і Чернівцях. Востаннє Менцинський був у рідному краю влітку 1933р.

В 1934р., за рік до смерті записав цілу свою музичну бібліотеку Науковому товариству ім. Т.Шевченка у Львові.

11 грудня 1935р. обірвався життєвий шлях великого співака, славного сина України.

Пам'ять.

Одну з вулиць міста Мостиська названо іменем Модеста Менцинського.

Попель Степан

Попель Степан (16 серпня 1904р. с.Арламівська Воля -+11 листопада 1940р. м.Мостиська) народився в родині священника, отця Володимира Попеля.

В 1916р. родина Попелів переїхала у с.Малнів. Степан Попель після закінчення філософського факультету університету, не одержавши роботи від польської влади займається культурно-просвітницькою роботою в с.Малнів. Побудував Народний Дім з читальнею "Просвіти", кооперативу з магазином, молочарню "Маслосоюзу", засновує руханково-пожежні товариства "Сокіл" і "Луг".

Весь міжвоєнний період відбувається його наполеглива праця з дорослими і молоддю в читальні, в драмгуртку, в хорі. Тим часом очолює місцевий осередок УВО, а потім ОУН. Як результат праці - висока національна свідомість мешканців села. Спокуса здобути кусок землі за ціну зміни обряду, не знайшла поміж малнівського селянства ні одного охочого.

27 вересня 1939р. в Малнів прийшла радянська влада. Магістром філософії Степаном Попелем почав цікавитись начальник мостиського НКВД Слєпов. На запитання, чому, маючи університетську освіту, не хоче працювати у школі? - Степан з усією щирістю пояснив, що радянська школа покликана виховувати безбожників а він, як християнин не зможе дітей виховувати в атеїстичному дусі.

У ніч з 10 на 11 листопада 1940р. в с.Малнів НКВДисти заарештовують 22 молодих хлопців. Очевидно, були це члени ОУН. Серед них Степан Попель. Зазнав страшних катувань.

Останки Степана Попеля відкопали на подвір'ї мостиського НКВД після втечі більшовиків. Вони були перевезені і поховані на цвинтарі с.Малнів. На могилі височіє великий бетонний хрест.

Посилання.

Попіль Іван. "За Христа й Україну". Видавництво "Америка"-Філадельфія. 1951. Веб-сайт села Малнів.

Саган Іван

Саган Іван (15 серпня 1938р. с.Арламівська Воля - +21 травня 2010р. м.Мостиська) народився в селянській сім'ї.

Навчався в Бунівській середній школі, яку закінчив у 1956р. У 1961р. закінчив історичний факультет Львівського університету ім.Івана Франка. Працював вчителем, журналістом, заступником голови Мостиської районної ради.

Протягом 80-х років 20-го ст. сповна розкрився талант І.Сагана. Почалось з краєзнавчих публікацій у районному часописі "Соціалістичний шлях". Вже у незалежній Україні, протягом майже двадцятилітнього періоду став автором 15-ти книжечок, які, зазвичай, писано дрібним шрифтом, в яких, однак, не робив посилань на джерела. До найбільш цінних книжечок належать ранні видання: "Хронологічний літопис міста Мостиська"(1992р.); "Видатні постаті на карті Мостищини"(1993р.); "Мостищина: краєзнавчі розмаїтості"(1994р.); "Краєзнавчі оповіді" (1995р.); "Краєзнавчі виднокола"(1999р.); "Мостищина: легенди, перекази, бувальщина" (2006р.).

Помер у Мостиськах у 2010р.

Турко Мирослав

Турко Мирослав (2 жовтня 1918р. м.Мостиська - +29 вересня 1981р. м.Львів) народився в сім'ї міщан.

Мати Мирослава походила з поважаної міщанської родини Дигдалевичів, яка мешкала у Мостиськах на "валі", недалеко церкви св. Юрія. При їх помешканню знаходилась пекарня- родинний бізнес Дигдалевичів.

Важко було не зауважити на мостиських футбольних баталіях малого, але пруткого юнака, який вирізнявся з поміж інших гарною грою. Та ставши учнем Української Чоловічої Гімназії в Перемишлі, розпочнеться тут його футбольна кар'єра, оскільки початки Українського Спортивного Клубу "Сян" були за висловом в одному з видань про Перемишль "… тяжкі і доволі примітивні.. і ніхто тоді не ворожив йому такої спортивної кар'єри, як це виявилось пізніше". По тій причині, приїжджаючи на недільні дні додому, грав у складі мостиської футбольної команди УСК "Скала". З 16-ти років Турко вже офіційно грає у складі "Сяну".

Як мостиська "Скала", так і перемиський "Сян" починали боротьбу за перехід від С-кляси до найвищої ліги Львівської футбольної округи, перебуваючи в "Польскім Звйонску Пілкі Ножней". До найвищої ліги увійшов "Сян", який мав значну матеріальну і моральну підтримку чисельної українськох громади Перемишля, а також провідного гравця М.Турка. Невисокий на зріст, але в'юнкий і технічний форвард добре пробивав з обох ніг, вчасно встигав на добивання. Оскільки мостиська "Скала" у С-клясі мала провідні місця, то товариські зустрічі з перемиським "Сяном", який грав у найвищій лізі - Екстра-клясі були особливо цікавими, бо за "Сян" грав Мирослав Турко, який залишив у Мостиськах повно щирих симпатиків. В свою чергу не забував М.Турко виручати футбольну команду Мостиськ , до цього міста він мав особливий сентимент, як до міста свого дитинства. Коли до Мостиськ на товариську зустріч зі "Скалою" приїздили футболісти з самбірського "Дністра" чи львівської "України", яка теж, як і "Сян" знаходилась у найвищій лізі Львівської футбольної округи, то за мостиську "Скалу" грав М.Турко.

Але обставини воєнного часу змінили долю мільйонів. Своєрідна доля випала М.Туркові, який був змушений податися на заробітки у Відень, де також якийсь час грав у віденській команді "Рапіді". Цілком випадково у Відні він зустрічає свого батька, який добирався до Західної Європи. Той просить сина податися разом з ним до США. Мирослав відмовився, бо не міг залишити молоду дружину і донечку, які з наближенням радянсько-німецького фронту мали опинитись на під радянській території. Повернувся у Львів, до сім'ї, і… став вдівцем - дружина померла у 24 роки, залишивши на виховання чоловікові півторарічну доню.

Якщо в особистому житті М.Туркові особливо не везло, то гра у футбол йому найкраще давалась. Вже в Радянській Україні грав за львівський "Спартак", а трохи пізніше, у львівській команді СКА, де був капітаном. В 50-х роках завершивши кар'єру футболіста, став довголітнім тренером цієї команди. Але не головним, бо місцевих на такі посади у тому часі не ставили. Якийсь час був тренером у львівській команді "Сільмаш", та в тернопільській "Авангард".

Крім футболу мав Мирослав ще одне захоплення - театр. А ставши мешканцем Львова почав виступати на сцені Театру юного глядача. Виступав в комедійних ролях. Багатьох вражав інтелектуальний рівень М.Турка. Мав велику бібліотеку, з книгами не тільки на українській мові, але й на німецькій, чеській і польській. Вільно володів тими мовами.

Відтоді, коли став вдівцем, найдорожчою людиною для нього була його дочка Уляна, завжди був для неї за батька і за матір - і в радості і в смутку. Вона стала фтизіатром, щоб лікувати хворих людей від страшної недуги , на яку померла її мама і бабуся (мати Мирослава померла в 1937р. у Мостиськах). Не довго довелось жити й Мирославу Турко. Колись фізично міцного спортсмена хвороба швидко здолала. Він помер у Львові на 63 році життя.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Яремко І. Мирослав Турко - "бомбардир-артист". Високий замок, 13 жовтня 2008.

Доповнила дані Богдан-Байдала Надія з Самбора 10 квітня 2012р.

Федина Андрій

Федина Андрій (10 грудня 1902р. в с.Черневе - +8 вересня 1958р. м.Торонто(Канада) народився в селянській сім'ї.

Юнаком вступив до УГА і боровся в рядах 6-ї бригади 1-го Галицького Корпусу. Коли закінчилась драма УГА, вступив добровольцем до 3-ї Залізної дивізії під командуванням ген. Удовиченка.

По війні навчався в Перемиській чоловічій гімназії, тоді вступає в ряди УВО. Після гімназії навчається в Гданській Політехніці, стає головою Гданської Експозитури УВО.

Перебування українців в Гданську, які були громадянами Польщі, регулювався 104 артикулом Версальського трактату, пункт 5 якого звучав: "ніякі погляди не можуть бути причиною у Вільному Місті Гданську на шкоду громадянам Польщі".

А.Федина бере участь практично у всіх конференціях і Великих Зборах УВО, а пізніше ОУН. Стає по суті речником Організації, оскільки з вказівки Є.Коновальця у Гданську організував роботу Бюро Преси і Інформації, випускає Інформаційний Бюлетень, згодом "Сурму".

Виконує обов'язки фінансового референта для цілої Організації. Використовуючи специфічне положення В.М.Гданська, Федина забезпечував переховування та відпочинок членам УВО і ОУН, особливо тим, хто тривалий час перебували в тюремному ув'язненні. Неодноразово на орг. зустрічі приїзджали Бандера, Стецько, Янів, Колодзінський, Кордюк та інші. На плечах Федини - організація військових вишколів, а також переховування та забезпечення відповідними документами тих, які здійснили атентат на польських державних і політичних діячах. Серед них Михайло Гнатів, Микола Лебедь.

Вбивство міністра внутрішніх справ Б.Пєрацького змінило стосунки на лінії Варшава - Берлін. Українців потрактовано, як терористів. Почалися арешти і висилки за межі Гданська. Німці пішли на цей крок з причини підозри, яка панувала у польської поліції, що, буцімто, німецька сторона сприяла в організації замаху на Пєрацького. Німцям на той час не було вигідно псувати відносин з Варшавою. Постановою слідчого судді від 22 липня 1935р. розіслано гончі листи за Коновальцем, Ярим, Фединою та іншими.

А.Федина зник, знаходився в глибокому підпіллі. Після розвалу гітлерівської Німеччини і повторній окупації Західної України совєтами, опинився на скитальщині. Проживав у США, де якийсь час працював дизайнером у відомій фірмі "Дженерал Моторс".

Помер Андрій Федина в Торонто у 1958р.

Джерела.

Шанковський Л. Українська Галицька Армія. 1999. С.275

Fedusio P. Ukraincy w Wolnym Miescie Gdansku (1920-1939). Перемиські дзвони. Перемишль. №1(24). 1997

Судовий акт у справі С. Бандери і 11-ти його товаришів, підписаний 2 жовтня 1935р. віцепрокурором окружного суду в Варшаві В.Желєнським.

Лист Андрія Федини "Моя відповідь Н…".

Шуп'яний Михайло

Шуп'яний Михайло (25 листопада 1908р. с.Твіржа - +1984р. м.Торонто (Канада) народився у селянській сім'ї.

Початкову школу закінчив у рідному селі, а гімназію - в Перемишлі. Був активним членом 6-го Пластового полку ім.Івана Богуна, що діяв при тій гімназії.

У 1930р. виконуючи обов'язки голови Мостиської повітової Екзекутиви ОУН, отримує посаду платного референта у мостиській філії "Просвіта",що давало йому можливість поєднати легальну працю в "Просвіті" з підпільною в ОУН.

У листопаді 1933р. за спробу зірвати шкільний референдум був заарештований польською Дифензивою, і в червні 1934р. засуджений в голосному процесі на п'ять років.

З липня 1941р. працює в Ляндкомісаріаті і очолює в Мостиському повіті Український Допомоговий Комітет. У квітні 1943р. його заарештовує Гестапо, однак з львівської тюрми на Лонцького йому вдається втекти. Прибуває на Мостищину, де займається організацією збройних формувань ОУН-Мельника. З наближенням радянсько-німецького фронту, на заклик лідера мельниківської ОУН Олега Ольжича, розформовує на Мостищині це збройне підпілля.

З 1951р. проживає в Торонто. Місцем праці для нього став Український Народний Союз - найстарша громадська організація українців Північної Америки, де робить помітну кар'єру. З 1966 по 1974рр. працює заступником головного предсідника (головний директор на Канаду).

20 червня 1970р. у Торонто відбувся З'їзд Мостищан - українців, які емігрували до різних країн світу, головою організаційного комітету якого був Михайло Шуп'яний. В Канаді М.Шуп'яний носив ім.'я і прізвище Богдан Зорич.

Помер Михайло Шуп'яний (Богдан Зорич) у 1984р. в Торонто.

Посилання.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009. С.154-161

Антонич Богдан-Ігор

Антонич Богдан-Ігор(5 жовтня 1909р.с.Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (нині Польща) -+6 липня 1937р. м.Львів) народився в сім'ї священника, о.Василя.

У 1933р. закінчив філософський факультет Львівського університету. Вже під час навчання включився в літературне і громадське життя Львова. Вніс значний вклад у сучасну українську поезію: філософська лірика, релігійні і космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і поганські символіки, впливи ОмараХайама, Волта Вітмена, переклади, статті літературно-критичного характеру. Серед його поетичних творів: "Привітання життя: книга поезій", "Три перстені: поеми й лірика", "Книга Лева", "Лібретто до опери Довбуш" і інші. Серед прозових творів: "На другому березі" (незакінчений роман), "Три мандоліни" (новела) і інші.

Із середини 1920х років батьки Антонича жили в с.Бортятин Мостиського повіту, де батько Богдана-Ігоря, отець Василь був місцевим парохом. Антонич часто сюди приїжджав, тут написав низку своїх творів.

Помер Богдан-Ігор Антонич у ранньому віці від загострення апендициту 6 липня 1937р.

Як поет-містик в Радянській Україні був заборонений, інтерес до нього виник в діаспорі, а вже потім в СРСР.

Пам'ять.

У с.Бортятин Мостиського району відкрито літературно-меморіальний музей Богдана-Ігоря Антонича.

Посилання.

Антонич Богдан-Ігор. Веб-сайт.

Гербурт Ян Щасний

Гербурт Ян Щасний ( 1567р. м. Фельштин - + 3 грудня 1616р. м.Добромиль) народився в сім'ї рицарського роду Гербуртів.

Після смерті батька, отримує у спадок Добромиль і навколишні села, велику кількість коштовностей та зброї. Ним заопікувався хресний батько, канцлер Замойський. Гербурт закінчив Інгольштадський і Віденський університети. Володіючи французькою, італійською, грецькою і латинською мовами, працює на дипломатичній роботі в Швеції, Англії, Ватикані.

Покидає високу політику та придворні інтриги. У 27 років стає Мостиським і Вишнянським старостою і одружується з маєтною шляхтянкою Ельжбєтою, з роду Заславських. Рід Заславських був споріднений з українським родом волинських магнатів Острозьких.

Маючи власну військову силу (біля 1000 гайдуків) Гербурт стає втягнутим у між шляхетські збройні конфлікти. В 1906р. у своєму замку в Малнові в'язнив свого ворога по між шляхетських конфліктах, перемиського каштеляна Станіслава Стадніцького. Не розділяючи політики короля Зигмунта 3-го, ангажується також в закордонні інтриги,таємно співпрацює з угорським князем Габором Баторієм. Коли заговор було викрито, опиняється у Краківській в'язниці. Після двох років ув'язнення, король присудив йому домашній арешт у Добромилі.

До Добромиля Гербурт запросив краківського друкаря Шелігу й відкриває друкарню, де друкує цінні, як на той час видання, в тому числі перші шість книг польського історика Длугоша. Довідавшись про це, Зигмунт 3-тій наказав знищити весь наклад історії Длугоша. Значна кількість видань надрукованих в Добромилі - його власні твори: "Розмисел про народ руський", де виступав проти полонізації українців, "Про перемогу козаків над татарами", сатиричний твір "Єзуїти" і інші.

Гербурт непересічна особа. У 1611р. замінив у міських урядах Мостиськ, Вишні і Добромиля поляків українцями, що було визнано королем Зигмунтом 3-м за "бунт і ребелію". Будучи прихильником реформації, у 1600р. дав дозвіл на дальше функціонування церкви "Різдва Христового" в Старих Рудниках, а грамотою від 12 січня 1604р. дає дозвіл на будівництво церкви св. Юрія в Мостиськах. У тій грамоті він написав: "…Із руським моїм народом від 400 літ мій дім завжди у великій злагоді жив". В 1611р. збільшив фундацію монастирю домініканців в Мостиськах. Разом з дружиною Ельжбєтою подарував землю під будівництво монастиря Василіан у Добромилі. В цьому монастирі почав свій духовний шлях митрополит Андрей Шептицький.

Ян Щасний Гербурт помер у 1616р. при загадкових обставинах. Його син Леон, якому у спадок перейшов маєток від батьків, не справився з обов'язками спадкоємця. Останні роки життя провів у Василіанському монастирі в Добромилі.

Пам'ять.

Одну з вулиць міста Мостиська названо іменем Яна Щасного Гербурта.

Джерела.

Ян Щасний Гербурт. Матеріал з Вікіпедії.

Проект "Галичини" на ZAXID. NET.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009. С.45-47

Дуцько Іван

Дуцько Іван (1867р. Дрогобиччина - +19 січня 1933р. с.Малнівська Воля) народився в сім'ї священника.

У 1908р. прибув на парохію села Малнівська Воля, маючи вже за собою певний духовно-пісенний багаж. У 1906р. вийшла його перша збірка під назвою: "Півець. Збірник нових церковно-духовних пісень". Під його авторством вийшло всіх три збірки пісень на його мелодію і слова. Хоч не є визнаним в професійних колах музикантів, зате його пісні співають у греко-католицьких і православних храмах Західної України , а серед них: "В Назареті розцвіла лелія", "Вірую Господи", "Отворітесь царські ворота", "З нами Бог", "Покланяємся мій Христе", "Пренебесна, Пречудесна", "Єдиним серцем і устами", "Страдальна мати", "О, Ісусе, наш небесний", похоронна "Лишаю вас пороги", колядка "В Вифлеємі новина".

Отець Іван Дуцько помер у Малнівській Волі в 1933р.

Джерела.

Дрималовський О. Його пісні-молитви ми не забудемо ніколи. Жива вода. №2(204). Лютий 2002.

Зінгер Соломон

Зінгер Соломон (Рік народження невідомий - + листопад 1939р. м.Мостиська)

Очолював Сіоністську організацію в Мостиському повіті. Здійснював заходи з метою пропаганди виїзду жидів повіту до Палестини. Для сприяння виїзду, створював умови для продажу грошової одиниці - Шекелів. Родина С. Зінгера показала власний приклад великої жидівської свідомості - найстарший син Якуб у середині 30х років виїхав з Мостиськ до Палестини. С.Зінгер керував жидівською читальнею, яка в Мостиськах знаходилась на вул.Лянгера (Сьогодні вул. Будзиновського). Зібрав бібліотеку у 2400 томів, з яких на мові іврит було1900 томів.

Родина Зінгера жила скромно, оскільки провадила у Мостиськах не дуже прибутковий бізнес - на Ринковій площі міста знаходилась їх крамничка з канцелярським приладдям. Був цілим серцем пройнятий мрією про створення єврейської держави, і особисто вносив свій вклад в реалізацію у життя цієї мрії. Тому, мав приязні стосунки з українським національним рухом у Мостиськах, де теж витала мрія про власну державу. Читальня жидів була площею невелика, тому провід мостиської філії "Просвіти" часто приміщення своєї читальні відпускав в безоплатну оренду сіоністам повіту у випадку їх більш чисельних зібрань.

Наприкінці вересня 1939р. на Мостиську землю прийшла радянська влада, а вже у жовтні Соломона Зінгера заарештував НКВС. Цієї ж осені він був фізично ліквідований, як антирадянський елемент. В 1940р. всю родину С.Зінгера було потрактовано, як членів сім'ї "врага народа" і заслано до Казахстану. Найстарший син С.Зінгера, який проживав у Палестині, через Міжнародний Червоний Хрест, стягнув до себе усю заслану до Казахстану родину. Як кажуть: "В нещастю - щастя знайшли". Вони не розділили трагічної долі євреїв Мостиського повіту.

Посилання.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009

Кравс Антон

Кравс Антон (1871р. Бергомет Чернівецька область - +1945р.Відень (Австрія). Батько німецький колоніст, мати-українка.

Біографічні дані.

Закінчив Віденську кадетну щколу і Віденську вищу офіцерську школу. У Першу світову війну (1914-1918рр.) воював на російському і італійському фронтах. Командир 55 Бережанського полку австрійської армії. Після розпаду Австро-Угорщини повернувся додому у Відень в званні майора(отамана) австрійської армії.

На службі в Українській Галицькій Армії.

Повернувшись з війни додому, довідався про проголошення Західно-Української Народної Республіки. Не гаючи часу виїхав в Галичину, де зголосився захищати ново проголошену українську державу. Отримав завдання - не допустити просування польських Легіонів до Самбора. З недобитків, які залишили Перемишль 11 листопада і добровольців сформував бойову групу "Хирівська" ("Глибока"). Група була ще поповнена на підставі Закону про мобілізацію, під яку теж підпадали мужчини від 18 до 35 років з південних сіл Мостиського повіту.

На початку грудня 1918р. групою "Хирівська" пробує відбити м.Перемишль. Підводить свої частини під саме місто, але Начальною Командою УГА не був підтриманий. Згодом, 5 грудня, робить невдалу спробу заволодіти містом Мостиська. Після цього ставить загородні відділи з північної сторони Міжинця, Гусакова, Крукенич. Стає командиром Третього Корпусу УГА. Весь його талант офіцера високого рангу проявиться 30 серпня 1919р. Генерал А.Кравс, як командир Центральної армійської групи, визволить Київ від Червоної Армії. Кістяк групи - частини УГА і незначні підрозділи Армії УНР. Коли восени 1919р. почнеться в УГА страшна епідемія тифу, ця армія увійде до складу ЧУГА. Під командуванням генерала Кравса, у серпні 1920р. з розташування більшовиків буде виведено всіх: як тих, що зможуть тримати зброю в руках, так і поранених. Усі вони будуть інтерновані у Чехословаччині, в Ліберті.

Життя у мирний час.

З Чехословаччини генерал УГА Антон Кравс повернеться додому у Відень, де отримає пропозицію служити в Австрійській армії із збереженням генеральського звання. Відмовиться, ссилаючись на те, що він одного разу дав присягу на вірність іншому народу. Напише книгу спогадів "За українську справу". Очолюватиме комбатантську організацію колишніх воїнів УГА.

Помер у Відні в 1945р.

Посилання.

Кравс Антон. Веб-сайт.

Джерела.

Шанковський Л. Українська Галицька Армія. 1999.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Кровіцький Мартин

Кровіцький Мартин - (роки життя - середина 16-го ст.) народився в Кровці, що під Белзом (за іншими даними в Любаві).

Обіймав посаду плебана (пароха) в м.Судова Вишня. Перебуваючи у дворі перемиського старости, мецената наук і мистецтв Петра Кміти, зійшовся з українським мислителем Станіславом Оріховським, що вплинуло на його прореформаційні погляди. У Журавиці бере шлюб і обґрунтовує своє рішення незгодою з такими засадами католицизму як целібат, неучасть мирян в обряді євхаристії, заперечуючи обряд перехрещення, якого вимагали від православних при переході у католицизм. У період розриву з католицизмом Кровіцький став палким прихильником кальвінізму і антитринітаризму. На соборі у Сецимині (1556р.) він відкрито виголосив вимогу "розуміння істини за здоровим своїм глуздом і на основі Слова Божого". Виступ колишнього плебана мав великий резонанс в Малопольщі і Галичині.

Посилання.

Лютеранство - Вікіпедія.

Реформаційний процес на українських землях. 1998-2012. Osvita.ua Видавництво "Плеяди".

Лубєньський Бернард

Лубєньський Бернард (1846р. м. Гузов біля Варшави - +1933р. м.Варшава). Походив з графської родини.

Початкову освіту здобув у домашніх умовах, а середню в колегіумі св.Гутберта в Ушав (Англія). У травні 1866р. склав довічну присягу для служби в монашому Чині Редемптористів. Теологічну освіту здобув в чернечій семінарії в Голландії.

Його проповідницька і місійна діяльність розпочалась в Англії у великих містах, як наприклад, у Бемінгемі, Лондоні, Менгштері і інших. Тоді вже проявив себе як здібний місіонар. Перебуваючи на аудієнції у Папи Римського Леона 13-го дістає благословення й відкриває монастир Редемптористів у Мостиськах. До Мостиськ о.Бернард прибув 22 червня 1883р., виконує функцію префекта костела. Вже у 1883р. у чернечому костелі помістив достовірну ікону Матері Божої Неустанної Помочі, розвиваючи зв'язаний з тією іконою культ. Ще з трьома монахами-редемптористами з 1889р. розпочинає велику місійну діяльність.Полем діяльності була Галичина, польські землі, які знаходились під владою чужоземців: німців і росіян. Місійна діяльність розширилась на країни Західної Європи:Прусію, Англію а також Фінляндію, Вільнюс. При тім проповідницька діяльність ширилась не тільки на різні верстви населення, але й на біле й чорне духовенство, в тому числі на архієпископів.

Крім місійної діяльності і проповідей, о. Лубєньський займався літературною діяльністю. Наприклад, для Братства Матері Божої Неустанної Помочі при костелі редептористів у Мостиськах видав підручник молитв і практикум релігійний. Завжди виступав як пропагандист Марійного культу. За його посередництвом привезено з Риму біля 70 детальних копій тієї ікони для костелів Польщі.

Вважається, що о.Бернард провів 245 місій, переважно восьмиденних, 267 серій кількаденних парафіяльних і станових проповідей для різних верств населення, 259 закритих проповідей для священників і семінаристів. 139 - для осіб з монастирів. Враховуючи географію місійної діяльності, ігуменом монастиря Редемптористів у Мостиськах був з переривами.

Помер у старечому віці у 1933р., хоч до останніх днів свого життя був активним у своїй душпастирській діяльності. Похований у Варшаві.

Через переконання у святість о.Бернарда, у 1982р. в Римі розпочато беатифікаційний процес.

Джерела.

О. Антоні Базєліх. Отець Бернард Лубєньський апостол Христового Спасіння. Дрогобич. 1996.

Koronacij Ikony Matki Bozej Nieustajacej Pomocy w Mosciskach. Буклет. 2000.

Скварко Захар

Скварко Захар (1870р. Перемищина - +1925р. м.Коломия). Громадський і кооперативний діяч Мостищини і Коломийщини.

Належить до плеяди українських адвокатів Перемиської землі, яка спричинилась до національного відродження на переломі 19-го- 20-го ст.

У 1900-1901рр. відкриває у Мостиськах адвокатську контору і, очевидно, на прохання засновника кредитної кооперативи "Віра" в Перемишлі, д-ра Теофіля Кормоша, відкриває у Мостиськах за таким самим принципом кредитну кооперативу під назвою "Народний Дім в Мостисках"("кормошівку"). В 1903р. засновує Мостиську філію "Просвіти". Очолює ті установи та будує для них домівку, яка стоїть у Мостиськах по сьогоднішній день (вул.Будзиновського,14).

У 1908р. д-ра З.Скварка українське населення Мостищини обирає послом до Галицького Сейму.

В 1910р. здає у Мостиськах всі повноваження та переїздить до Коломиї, де засновує та очолює кредитну кооперативу "Покутський Союз". Набуває такого ж авторитету, що й на Мостищині. У час Листопадового Зриву 1918р. очолює Окружну Українську Національну Раду і є міським комісаром міста Коломиї.

У післявоєнний час написав брошури: про програму й ідеологію Національно-Демократичної Партії та про земельну справу.

Помер у 1925р. в м. Коломия.

Посилання.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Пшепюрський Андрій

Пшепюрський Андрій (1874р. м.Яворів - +1945р. с.Старява Мостиського повіту)

Гімназію закінчив в Перемишлі. Навчався на теологічних студіях у Львові, а закінчував четвертий курс в Перемишлі. В 1905р. отримав парохію в с.Тарнавка біля Ланцута.

В грудні 1914р. став полевим духовником в Легіоні УСС, як перший духовник українських військових з'єднань в австрійській армії. В кінці 1918р. захворів і дістав відпустку. В Тарнавці застав його розвал Австро - Угорщини. Місцевість опиниласть під владою Польщі, тому до усусів повернутися не зміг.

У 1925р.переїхав на парохію с.Старява. Тут він розвинув не тільки релігійну діяльність, але активізує діяльність товариства "Рідна школа", тов."Сільський Господар", читальні "Просвіти". Своєю діяльністю вийшов на повітовий рівень (з 1927 по 1931 рік виконував обов'язки містоголови Мостиської філії "Просвіти"). Його переконання, що боротьбу з окупантом можна вести цілком легальним способом, привело його до середовища поміркованої української інтелігенції і заможнішого селянства. У липні 1933р. отця А.Пшепюрського обирають головою Мостиського Повітового Комітету Українського Національно-Демократичного Об'єднання. Ті обов'язки він виконує аж до Другої світової війни.

Для парохії села Старява побудував церкву, одну з найбільших в Мостиськоу повіті. З цією метою брав кредит в одному з Варшавських банків.

Отця А.Пшепюрського було іменовано крилошанином Перемишльськох Єпископської Консисторії (отець-канонік). Не остерігався носити свої нагороди, здобуті в лавах УСС протягом чотирирічного періоду. Засідання Єпархіальної Капітули відвідував, маючи на грудях цілий ряд військових нагород.

Помер отець-канонік Андрій Пшепюрський в Старяві у 1945р., цей небуденний священник, що ціле життя присвятив праці над піднесенням культурно-освітнього та господарського рівня свого народу, а в вирішальний момент готовий був жертвувати і своє життя за волю України.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Ткачук Ярема

Ткачук Ярема народився 26 квітня 1933р. в с.Годи-Добровітка, Коломийського повіту Станіславського воєводства (тепер Івано-Франківська область).

Навчався в Коломийському деревообробному і Снятинському сільгосп. технікумах. Разом з однодумцями розробив програму Об'єднаної Партії Визволення України. Метою ОПВУ мала бути боротьба за вихід України з СРСР і створення незалежної Української держави.

У грудні 1958р. був заарештований. Заарештовано усіх 28 членів організації, з яких 8, в тому числі Я.Ткачук були звинувачені у проведенні антирадянської пропаганди і засуджені за статтями 54-1"а" і 54-11 КК УРСР. Відбував покарання у таборах суворого режиму: в Іркутській області, у 1961р. етапований у Мордовію в табір ЖХ-385, в 1965р. переведений у табір №1.

Звільнений у 1968р. Одружившись проживає у с.Поповичі Мостиського району. Поневірявся, шукаючи роботу, а влаштувавшись зазнав переслідувань з боку КГБ.

Нагороджений почесною відзнакою "Хрест Звитяги". Автор численних статей, книжки спогадів "Буревії" та другої книжки "Іскра з некутого коня" у співавторстві з Василем Пірусом.

Джерела.

Ярема Ткачук. Буревії. Книга пам'яті. Львів. В-во "Сполом". 2004.

Доповнив дані Я.Ткачук 4 квітня 2012р.

Місто Судова Вишня

Судова Вишня (колишня назва Вишня) - місто розташоване у східній частині Мостиського району Львівської області на річці Вишня. Перша письмова згадка з 1230р. Магдебурзьке право отримало у 1368р. Відстань до районного центру м.Мостиська 15км., до обласного центру м.Львова 55км. Станція на залізничній лінії Львів - Мостиська Друга. Через місто проходить автошлях Львів - Перемишль, Львів - Самбір, Самбір - Яворів.

Історія.

Стара назва "Вишня" - староруський прикметник жіночого роду від слова "вишній". За часів древньої Русі, утворений з старослов`янської оселі, город Вишня одержав свою назву завдяки положеню на Комаровій горі. Аналогічна назва - Вишгород.

981р. - За князя Володимира Святославовича засновано давньоруський град Вишня.

1230р.- Перша літописна згадка про Судову Вишню: "А Філіп безбожний (вишенський боярин) зве князя Данила во Вишню на убієніє і преданіє землі єго...". (Галицько-Волинський літопис).

1349р.-Починається окупація Галицько-Волинської держави Польщею і Угорщиною. Остаточно Вишня (Судова Вишня), як і всі галицькі землі входять до складу Польщі з 1387р. Власником Вишні стає Петро Внучек, потім Малгожата Лисаковська.

1368р.- Нова Вишня отримує Локаційний привілей на Магдебурзьке право. Казимир Великий надає Янови з Дембіци війтівство у Вишні і право заснувати тут місто на 100 ланах, з призначенням 6 ланів для війта-осадчого та 2 ланів для костела, для руських побудована церква, а протягом 20 років звільнення від всіх тягарів княжого чи королівського закону.

1443р. - Відбувся перший сеймик (з'їзд) шляхти Львівського (Руського) воєводства у Вишні, а з 1545р. почали відбуватись сесії перемиського суду для шляхти. Вишня отримує прикметник "Судова". Вперше з цим прикметником згадується у 1741р.

1484р. - король Казимир Ягейлончик надав місту привілей: у Вишні встановлено два річні ярмарки; 8 вересня та 6 грудня.

1545-50р. - Народився видатний український письменник-полеміст Іван Вишенський.

1560р. - плебаном костела св.Антонія у Судовій Вишні був ксьондз Мартин Кровіцький, згодом активний діяч епохи Реформації.

1563р. - затверджено статут братства при церкві св.Пресв.Трійці (другий після Львова), яке дало почин до заснування цеху малярів-іконографів. Творчість, наприклад, маляра Яцка з Вишні припадає на роки визвольної війни. На іконі "Страшний суд" в с.Домашин він залишив напис: "...Року божого 1656 сій образ содьлали многогрішний раби с польськи града Вишень Яцко маляр егда бьість война со козаками поляци шведь и Москва".

1625р. - передміщани Судової Вишні написали скаргу до львівського старости Станіслава Мнішка проти вишенського старости Яна Коритка, який тероризував мешканців. Мешканці міста організовували делегації до королівського двору, але це, навпаки, посилювало терор зі сторони деспота.

У 1647р. він з своїми гайдуками напав на дім війта Судової Вишні, який відстоював сторону міщан.

1648р.- міщани-русини відкрили брами міста селянам-повстанцям з навколишніх сіл. Згодом прибуде до міста полковник Копистянський, який поведе об'єднані козацько-селянські сили на Перемишль.

1695р. - оборона церкви Спаса від турецько-татарських військ. Не здобувши церкви і міста вони подадуться на Львів, де на цьому шляху будуть розбиті польськими військовими відділами. Це був останній напад кочівників на наші терени. Церковна влада на пам'ять цієї події встановила відпуст кожного року на 19 серпня на Спаса - в свято Преображення Хреста.

1730р. - побудовано на горі за містом новий будинок польського монастиря Реформатів - кляштор з костелом.

1772р. - Судова Вишня під владою Австрійської монархії. 1861р. - через Судову Вишню проведено залізницю з Кракова до Львова.

1870р. - побудовано одне з перших промислових підприємств - фабрику паперу. Згодом побудовано млин і цегельний завод вишенського пана Марса.

У 1898р. згоріла стара дерев'яна церква Спаса. Вишенське Передмістя і Загороди швидко збудували 1899р. на її місці нову, муровану церкву, де відбувалися славні вишенські відпусти на Спаса.

1912р. - засновано Судововишнянську філію товариства "Просвіта".

1912р. - посвячено ново збудований Народний Дім (арх.Тиханович), де примістились філія товариства "Просвіта", спортивне товариство "Січ", позичкова каса а також крамниця міщанина Стефана Біленького.

1914р. - 1 серпня початок Першої світової війни.

1918 - листопад - встановлено владу Західно-Української Народної Республяки (ЗУНР), комендантом став поручник Третяк, а міським комісаром - Степан Біленький.

1939-1941рр. - у місті Радянська влада. Після відступу більшовиків у Судововишнянській тюрмі НКВС було виявлено останки 70-ти мешканців району, яких енкавеесівці заарештували і вбили протягом 22 -25 червня 1941р.

З 26 червня 1941р. по 24 липня 1944р. Судова Вишя окупована нацистською Німеччиною.

1944 - 1991рр. - місто Судова Вишня під владою СРСР.

1979р. - відкрито пам'ятник Івану Вишенському. 1990р. - Святкування 760-літнього ювілею міста. На фасаді Народного Дому відкрито меморіальну дошку на честь неодноразового перебування Великого Каменяра у Судовій Вишні. В цьому ж році в місті засновано Товариство української мови, яке є правонаступником славного товариства "Просвіта".

З 24 серпня 1991р. Судова Вишня в складі Незалежної України.

Джерела.

Дмитрасевич Т. Нарис історії міста Судова Вишня. Львів. 1991.

Саган І. Краєзнавчі виднокола. Мостиська. 1999.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Чавс П. Увирі життя. Мостищина і Судововишенщина. Стемфорд. 1976.

Місто Мостиська

Мостиська - місто на правах районного центру у Львівській області. Розташоване за 12 км. від польсько-українського кордону. Перша письмова згадка датується 1392 роком. Магдебурзьке право отримало у 1404р. Населення-9.162чол., лежить місто на перетині автомобільних доріг Львів - Перемишль (Віденський тракт), Дрогобич - Яворів і Дрогобич - Перемишль. Північною окраїною Мостиськ проходить залізничний шлях Перемишль - Львів. Через місто протікає ріка Січна, води якої за посередництвом р.Вишня, р.Сян і р.Вісла впадають до Балтійського моря. Відстань до обласного центру м.Львова 70 км., відстань до Перемишля 28 км. Протяжність міста з півночі на південь 6.690 км., а з заходу на схід 3.840 км. Географічне положення Мостиськ вигідне, оскільки знаходилось на перетині торговельних шляхів, що сприяло економічному процвітанню міста у 17- 19 ст.

Історія

В часовому просторі місто Мостиська носило різні назви, але всі вони так чи інакше походять від слова "мости". Мосциска, Мосціска, Мостич, Мостища і врешті Мостиська. Назва все ж не від кількості мостів, а від значимості мостів через річку Січницю (колшня назва Січної). У 13-му сторіччі переправа через Січницю охоронялась. Очевидно ця річка була повноводніша і гирлоширша, що утруднювало переправу з одного берега на інший.

Ці терени, де розташовані Мостиська, ще у 10 ст. знаходились у володіннях князівства білих хорватів, центром яких був Перемишль. Є достатньо підстав твердити, що в княжу добу на місці сучасного міста Мостиська, існувало поселення. В картотеці Інституту українознавства зареєстровано кілька пам'яток княжої доби. Зокрема, виявлено сліди городища раннього середньовіччя на правому березі р.Січниці(сучасна назва-Січна) на території колишньої філії заводу "Електрон". Поселення 11-13-го ст. відкрито за 0.3 км. на південний схід від присілка Рудники(сьогодні передмістя Мостиськ), поблизу дороги на с.Підгать. Ще одне поселення цього періоду розташоване на схід від мису лівого берега р.Вишня, в яку впадає за містом р.Січна. Ці дані вказують, що на території, де розбудовувалось місто та в його найближчих околицях існували поселення вже в 11-му - 13-му ст.

Галицько-Волинський літопис, на своїх сторінках згадує про ріку Січницю (Січну), на берегах якої сьогодні розкинулось місто Мостиська. Ця назва фігурує у цьому писемному джерелі під 1244р. і пов'язана з описом подій напередодні знаменитої битви під Ярославом 1245р. У тому часі військова розруха першої половини 13-го ст. віддзеркалювала конфлікт двох староукраїнських княжих родів, перший з яких репрезентували чернігівські Ольговичі, а другий - Мономаховичі. Так, під 1244р. Літопис повідомляє, що чернігівський князь Ростислав, отримавши підтримку від угрів і галицьких бояр, спочатку переміг військо малолітнього сина Данила, князя Лева: "Ростислав тим часом виблавши в тестя(угорський король Бела 4-й) багато угрів, просився, щоб виступити на Перемишль. Коли він увійшов, зібрав багато смердів піших і згуртував їх у Перемишль. Данило ж і Василько почувши, послали Льва, який був молодим". У битві на ріці Січниці військо Лева зазнало поразки: "Бились вони на ріці Січниці, одолів Ростислав, бо мав багато піших воїв".

Але вже у наступному році, Данило "пішов, зібравши воїв многих і піших і прогнав Ростислава із землі Перемиської. І пішов той в угри". Так переможно для Романовичів завершилась ця сутичка, яка почалась з поразки Лева над р. Січницею. В Літописі про події 1244р. на ріці Січниці, і битві 1245р. на території між Перемишлем, рікою Січницею та Ярославом, ані словом не згадується про Мостиська(Мостища), однак є згадка про укріплену переправу на цій річці, про її назву літописець не згадує. Дані археології свідчать про існування поселення на берегах р.Січної (Січниці) на місці розташування сучасних Мостиськ. Протягом певного періоду в 14-му ст. існувала Мостиська волость, центром якої було, власне, село Мостища.

З 1349 р. починається окупація Галицько-Волинської держави Польщею і Угорщиною. Остаточно Мостиська (тоді с.Мостища), як і всі галицькі землі входять до складу Польщі з 1387 р. Село Мостища стає власністю короля, якого представляє Пшебож з Конецполя, пізніше Станіслав Мальджик.

Перша писемна згадка про Мостиська датується 1392 р. Документ про це знаходиться в Центральному Державному історичному Архіві у м.Львові.

1404р. "понеділкового дня у саме свято одинадцяти тисяч дівиць" (за римо-католицьким календарем 1404р. припадає на 21 жовтня) - село Мостища отримало Локаційний привілей на Магдебурське право. Відповідно до цієї грамоти поселення отримало назву Мостиська і статус міста. Органом міського самоврядування став магістрат, який складався з ради, очолюваної бургомістром (з 1783р.-президентом) та лави на чолі з війтом. До складу лави входило шість лавників і війт.

На початку 15-го ст. Мостиська позбавлені статусу адміністративного центру, належать до Перемишльського повіту. Відповідно до Локаційного привілею 1404р.король Владислав Ягайло заснував у Мостиськах парафіяльний костел св.Івана Хрестителя, а біля дерев'яного костела св.Катерини(побудований в 40-х рр. 14-го ст.) монастир Домініканців. Тоді ж закладено чотирикутну Ринкову площу, ратушу,вулиці і оборонні вали, а в них брами для в'їзду та виїзду з міста.

Страшного спустошливого нападу зазнали Мостиська від турків і волохів у 1498р. Ціле місто згоріло, а разом з ним грамота на Магдебурзьке право. Через два роки король Ян Ольбрахт, беручи до уваги знищення, яких зазнало місто, звільнив міщан від усіх податків на вісім років, а король Олександр у 1512р. поновив Локаційний привілей 1404р., грамота якого згоріла в пожежі 1498р.

В 1515р. Мостиська отримали привілей, у тексті якого викладено Декрет королівського суду в справі меж між збирачами мита і купцями за публічну дорогу, якою гнали велику рогату худобу і коней з Русі, Поділля, Волощини і Волині. Це була найвигідніша сфера діяльності зовнішньої торгівлі у Першій Речі Посполитій. Дорога, наприклад, з Поділля, де галицькі купці вирощували велику рогату худобу і коней, найкоротша через Мостищину у Відень, Берлін… на Рейн.

1570р. - король дав дозвіл на проведення двічі на тиждень у вівторок і п'ятницю торгів, а чотири рази на рік ярмарків (25 лютого, 27 червня, 10 серпня, 2 листопада).

1589р. - у місті 308 будинків, в яких проживало 1540 мешканців.

У 1593р. Мостиська стають центром староства. Мостиським старостою став Ян Щасний Гербурт. Тоді він отримав повідомлення від короля Зигмунта 3-го про відрядження комісарів для розмежування Мостиськ від Стрільчиск, Старих Рудник і Нових Рудник. У 1604р. Я. Щ. Гербурт своєю грамотою від 12 січня дає дозвіл мешканцям Мостиськ "грецької віри" побудувати церкву св.Юрія на північно-східному валі міста (Війтівський грунт). Про існування в Мостиськах церкви у період від упадку руської (української) держави у 1349р. аж до 1604р. не має ніяких відомостей. Коли взяти до уваги два привілеї Я.Щ.Гербурта, за якими: у 1600р. дано дозвіл на дальше функціонування церкви Різдва Христового в Старих Рудниках (Завада); а в 1604р. дозволено збудувати церкву св.Юрія у Мостиськах, то слід вважати, що в попередніх роках тодішню православну церкву у Мостиськах було усунуто, а українці Мостиськ ходили молитися на Заваду - околицю Мостиськ.

1604р. пробощ Бартоломей з Рогатина завершив будівництво мурованого костела св.Івана Хрестителя.

1612-1624рр. - найбільша частота татарських наїздів (20-ть наїздів).

1631р. - згадка про братство при церкві св.Юрія, яке провадило шпиталь для убогих.

У 1648р. селянсько-козацькі війська гетьмана Б.Хмельницького під проводом полковника Копистянського на шляху до Перемишля здобувають у Мостиськах фільварок, а парафіяльний костел Івана Хрестителя пограбували й понищили, в підміському селі Закостіллі перебили оборонців-поляків, а костел св.Михайла спалили.

1650, 1656-1659, 1685,1696 - роки неврожайні, голод.

1649, 1652, 1653, 1714, 1765 - місто навідували пожежі.

У 18-му ст. Мостиська стають важливим торговельним і ремісничим містом. До міста на торги і ярмарки приїжджали іноземні купці з метою закупівлі полотен, які славились високою якістю.

1771р. - в Мостиськах проживало 1230 латинників (62,2%), 238 греко-католиків (12,1%), 494 жидів (25,1%).

1772р. - Мостиська під владою Австрії.

1786р. - у місті і передмістях 386 будинків, в яких мешкало 2863 чол.

У 1788р. цісар Йосиф 2-й ліквідовує в Мостиськах чоловічий монастир Домініканців і жіночий монастир контемпляційного чину, а також три костели: св.Катерини (функціонував при монастирі Домініканців), св.Діви Марії(функціонував при жіночому монастирі) і Святого Духа(стояв в північно-східному куті площі Ринок). Для римо-католиків міста залишався парохіальний костел св.Івана Хрестителя. У тому часі в північно-східному куті площі Ринок жиди отримали дозвіл на будівництво синагоги, правдоподібно, на місці розібраної будівлі костела Святого Духа. В 1801р. українці Мостиськ викупляють у держави будівлю колишнього костела св.Діви Марії, яка стояла пусткою. Приміщення переобладнали відповідно до східно-візантійського обряду. Від 1804р. церкву іменовано Покров Пресвятої Богородиці, де відправлялися основні Богослужіння. Вона була дочірньою в парохії св.Юрія. Від часу Першої світової війни вона стала парохіальною.

Мостиська стають містом ремісників - тут працювало декілька ткачів, а також такі цехи, як: поворозників(11), кушнірів(8), кравців(25, між ними 14 євреїв), ковалів(16), шевців(30), грабарів(1), теслів(4), столярів(6), сідлярів(4), слюсарів(4), бондарів(2), склярів(2), різників(31), були в місті гончарі, колодії. З промислових закладів: цегельня(pospolita, у західній частині міста), бровар(pospolity), млин американський і паровий млин.

Мостиська є першим містом в Україні, через залізничну станцію якого пройшов потяг. 4 листопада 1861р. цей потяг прибув на станцію Мостиська з Відня у складі паротягу під назвою "Ярослав", двох пасажирських вагонів та чотирьох платформ.

З 1883р. розпочав діяльність римо-католицький монастир Редемптористів (замість ліквідованого в 1788р. монастиря Домініканців). Тоді ж почались відправи в колишньому костелі св.Катерини, який з березня 1902р. почав функціонувати під покровительством Матері Божої Неустанної Помочі.

Протягом 1880-1894рр. на Ринковій площі в Мостиськах здійснювалась закупівля коней для львівського кінного трамваю.

1895р. - по виборчому округу Мостиська-Перемишль-Добромиль до австрійського парламенту балотувався Іван Франко. Велику агітаційну роботу за його кандидатуру розгорнув письменник Вячеслав Будзиновський, якого поліція заарештувала під час передвиборчих зборів, які відбувались у домі мостиського жида-адвоката Корнера.

1901р. - адвокат Захар Скварко заснував у місті кредитну спілку "Народний Дім в Мостисках", яка виривала українських селян повіту з лихварських пут жидів, а в 1903р. заснував Мостиську філію "Просвіти", яку очолив.

1910р. - у Мостиськах проживало 512 греко-католиків, 1614 римо-католиків, 2578 іудеїв-жидів. Як наслідок полонізаційних процесів - 400 греко-католиків міста у дома розмовляли по-польськи.

1 серпня 1914р. - початок Першої світової війни. Вже у серпні цього ж року після переможної ходи на Захід, маси російських військ зайняли Мостиська і навколишні терени. Вони призначались для наступу на фортецю Перемишль, яку здобули майже через п'ять місяців облоги (з 8 листопада 1914р. до 22 березня 1915р.). 22 березня 1915р. в палаці Холонєвського на Рудниках відбулись переговори представників обох армій про форму здачі фортеці Перемишль. З 22 березня по 3 червня 1915р. Мостиський повіт входить до складу 4-ї Галицької губернії. Центр повіту знаходився в Судовій Вишні.13 червня 1915р. відбувся "перелом під Гусаковом", який закінчився відступом росіян.

1 листопада 1918р. - проголошення Західно-Української Народної Республіки. Залізнична станція й інші стратегічні об'єкти Мостиськ в руках українців.Після того, як українці 11 листопада втратили Перемишль, українці Мостиськ відступили в південну частину повіту. Повітовий центр ЗУНР, який знаходився в с.Крукеничі очолив Степан Байдала, а з 14 лютого по 16 травня 1919р. адвокат Любомир Данилович.

1919-1939рр. - Мостиська у складі Польщі. Будинок української кредитної спілки "Народний Дім в Мостисках"(колишня вул.Лянгера, сьогодні вул. Будзиновського) стає теж осідком для філії "Просвіти", повітового Комітету УНДО, спортивного клубу "Скала", руханково-пожежного товариства "Луг", повітового Союзу Кружків "Рідна Школа". На колишній вулиці Панській (сьогодні вул.Грушевського) працювали філія "Народної Торгівлі" та Комітет Організації Кооператив.

1939р. - в Мостиськах проживало 2100 поляків, 2400 жидів, 405 українців.

З 27 вересня 1939р. по 26 червня 1941р. Мостиська під окупацією Радянського Союзу.

З 1941р. по 1944р. Мостиська під окупацією гітлерівської Німеччини.

Протягом 1941-1942 років німецькі окупанти майже всіх 2400 евреїв міста (врятувалось не більше 20 осіб) розміщували в тимчасовому гетто, яке знаходилось на площі біля польського "Сокола" (в даний час біля будівлі районного Народноро дому) і площі біля школи ім.кор. Собеського (на даний час ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2.) їх партіями відправляни у концтабіл м.Белз, але не всіх: старих, хворих і калік розстрілювали перед відправкою поблизу залізничної станції Мостиська.

25 липня 1944р. Мостиська захопила Червона Армія. Місто у складі СРСР.

Відповідно до наказу наркома внутрішніх справ Л. Берії у Мостиськах було створено перевірково-фільтраційний пункт з розрахунку на 3 тис. осіб. При перевірці осіб, що мали проходити через цей фільтропункт, особливий наголос робився на виявлення оунівського активу і його фізичному знешкодженню. Начальником призначено майора держбезпеки М. Полєшкіна. При фільтропункті діяли групи оперативних працівників: зі "Смершу" виділено 200, з НКВС СРСР - 60 і НКДБ - 70 чол.

У грудні 1988 року у Мостиськах створено товариство рідної мови ім.Т.Шевченка.

В жовтні 1990р. рішенням Мостиської міської ради у місті демонтовано пам'ятник В.Леніну.

24 серпня 1991р. - Мостиська у складі Незалежної України.

З 1997р. - місто Мостиська - член Асоціації міст України, а у 2004р. відзначено 600-ліття заснування міста на Магдебурзькому праві.

2000р. - до двохтисячоліття від Різдва Христового на роздоріжжі вулиць Галицька і Гайдамацька встановлено фігуру Метері Божої.

 

Джерела

Петегирич В. Археологічний коментар до локалізації літописної ріки. Ріка Січниця за І.Крип'якевичем//Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів. 2001. - С.809-917

Львівська залізниця. - Вікіпедія

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009. С.20-24, 58, 46, 211, 84, 91, 95-99, 102, 106, 244, 203

Мостиська районна рада висловлює щиру подяку історику-літописцю п.Б.Мартину

за допомогу у підготовлені матеріалів з історії району та історії міст.

Мостиський район

Мостиський район - адміністративно-територіальна одиниця на заході Львівської області України. Районний центр місто Мостиська.

Загальні відомості.

Мостиський район створений у січні 1940 року. На півночі межує з Яворівським, на сході - Городоцьким, на півдні - Самбірським і Старосамбірським районами, на заході - з Республікою Польща.

Найстаршими населеними пунктами району на основі першої письмової згадки, є: місто Судова Вишня (стара назва Вишня), перша письмова згадка 1230р.; Черневе (1300); Крукеничі (1366р.); Стоянці (1366р.); Пнікут (1366р.); Поповичі (1387р.); Мостиська (стара назва Мостища, 1392р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001р. № 878 Мостиська і Судова Вишня занесені до Списку історичних населених місць Львівської області. Територією району протікають ріки: Вишня-79км., Січна-25км., Бухта-26км. та дрібні річки. Район перетинають шосейні дороги Львів - Перемишль, Дрогобич - Яворів, Дрогобич - Перемишль. У північній частині Мостиського району проходить залізничний шлях Львів - Перемишль.

Віддаль від райцентру м.Мостиська до обласного центру м.Львова 70км.

Сучасна територія Мостищини займає площу 845 км², що становить 4% території Львівської області.

Адміністративно поділений: на дві міські ради - Мостиську - 9162чол. і Судововишнянську - 6436 чол. та 31 сільську раду, яким підпорядковано 110 сільських населених пунктів, де проживає 41805чол. Густота населення 73 особи/км^2.. Населення району: українці 91,8%, поляки 7,6%, інші 0,6%.(дані перепису населення 2001р.).

В районі нараховується: ліцеїв-1, шкіл 1-3 ступенів - 15, шкіл 1-2 ступенів - 31, шкіл 1ступеня - 10, дитячих садочків - 5, будинків школяра - 2, спортшкіл - 1, лікарень-2, фельдшерсько-акушерських пунктів-52, сільських лікарських амбулаторій-2, амбулаторій загальної практики сімейної медицини-7, Народних домів - 73, бібліотек - 62.

В надрах району є такі корисні копалини: природний газ, торф, глина, пісок. Виявлено термічні води.

З 2009р. в с.Поповичі щороку проходить міжнародний фестиваль Fort.Missia.

Географія.

Географічне положення Мостищини визначається такими координаторами:

• на півночі - c.Малнівська Воля 49⁰ 54^`19`` пн.ш. 23 07 11 сх.д.
• на півдні - с.Крукеничі (Крукеницький ліс) 49 41 07пн.ш. 23 09 14 сх.д.
• на заході - с.Циків 49 43 21пн.ш. 22 52 30 сх.д.
• на сході - с.Довгомостиська 49 46 23пн.ш. 23 25 28 сх.д.

Мостищина розташована в межах Сянсько-Дністровського межиріччя, де з південного заходу на північний схід проходить частина Головного Європейського вододілу. Тут бере свій початок велика географічна частина із специфічними рисами природи - Надсяння, яке складається з двох дуже відмінних між собою природних районів: Надсянської або Яворівської улоговини, пониженої до 150 метрів над рівнем моря і залісеної території, та Сянсько-Дністровської увалистої височини з абсолютними висотами понад 300 м. над рівнем моря і рідко залісеною територією.

Найвищою точкою району є гора Радохінська (337 м. над рівнем моря), друга за висотою є гора біля с.Вишенька - 327 м., третьою - гора Бобівка (325 м.), біля с.Радохінці.

Клімат

Клімат Мостищини - помірно-континентальний, близький до помірно-теплого, властивого Західно-Європейському континенту. Літо-тепле, тривале. Зима-короткочасна, холодна, з частими відлигами. Весна-прохолодна, із частими і пізніми приморозками. Осінь-суха і тепла. За останніх шість років: кількість морозних днів в році - 59; середня температура січня - 2.6 С, а липня +19.6 С. Середньорічна кількість опадів 690-750 мм. Радіаційний баланс позитивний і становить 20ккал/см². Місто Мостиська найтепліший районний центр Львівської області, яке впродовж десятиліть обминають катаклізми.

Історія

Початки заселення Мостищини, як частини території Надсяння, сягають праісторичних часів, оскільки віднайдені матеріали археології свідчать, що перша постійна оселя, виникла на південному схилі Комарової гори (місто Вишня) ще у 1-2 столітті, а знайдені римські монети з зображенням Траяна, римський надгробний камінь та уламки римської кераміки говорять про те, що через терени давньої Мостищини проходила вітка відомого в історії т. зв. Ольвійського шляху, яким прямували римські купці з провінції Дакії та Паннонії через Карпати на північ… і дальше на схід - до Ольвії над Чорним морем. Про кам'яну добу говорять знайдені археологами кам'яні молотки, сокири, мотики, серпи, пилки з каменю.

Описані в історичних документах племенні спільноти, що жили на цій землі, найімовірніше були хорватами, які зараховані в "В Повісті временних літ" до руських племен. Місце їх поселення - територія між ріками Бугом, Сяном і Дністром. За словами того ж літопису, князь Володимир Святославович 993 року заволодів цими теренами (землями), завершивши об`єднання руських племен в Київській державі. Але про якісь організаційні структури на цій території важко щось вірогідно сказати.

Багатовікова історія Мостищини у значній мірі пов'язана з історією Перемиcької землі. Мостиська і Перемишль знаходились на шляху "Чорного щляху" Львів-Краків. Відстань між ними 28 км. Першою історично документованою політичною організацією на території Перемишльської землі, до якої входила Мостищина, є Перемиське князівство Ростиславичів, де в період 1084-1087 роках Перемишль став столицею удільного руського князівства. Від польських земель ця територія була відділена пущами (лісами) між річками Вислокою і Дунайцем та між Сяном і Віслою. В межах того князівства знаходились замки в Мостищі (Мостиська) і Вишні (Судова Вишня).

У пізніших роках Мостищина входить до складу руського Галицько-Волинського князівства. Першою адміністративною структурою на землях стародавньої Мостищини, близькою до повіту чи староства, була Мостиська волость, центром якої є село Мостища.

Наприкінці існування Галицько-Волинської Держави, Перемиська земля, до якої входила Мостиська волость, у 1340р. стала тереном польської експансії на українські землі. Коли галицькі бояри отруїли останнього володаря князя Болеслава-Юрія - 2-го, галицьку державу очолив його прихильник Дмитро Детько, який стояв на чолі боярської княжої ради. Він був власником Перемишля, а разом зі своєю жінкою Іванкою був власником наших сіл: Поповичі і Плешевичі. Він змагав з польським королем Казимиром Великим ще 9-ть років.

З 1349р. посилюється окупація Галичини. Спочатку вона зазнає не тільки польської, але й угорської окупації. А з 1387р. на наших теренах влада Польщі. По декількох роках скрізь і всюди домінують польські прізвища старостів, державців, орендарів і власників маєтків.

Мостиська волость зберігалась у Першій Речі Посполитій, аж до того часу, поки на початку 15-го ст.. відносно малі волості було ліквідовано. Такій ліквідації підлягала Мостиська волость, територія якої увійшла до складу досить великого Перемиського староства.

У 1504р. м.Мостиська стають центром повіту, до складу якого увійшло 6 поселень:

• с.Бунів (королівська власність)
• с.Ляшки (кор.вл.)
• м.Мостиська (кор. вл.)
• с.Соколя (кор. вл.)
• с.Стоянці (прив. вл. Чурила)
• с.Уйковичі (прив. вл.)

Галицька Русь тоді ділилась на 30 повітів. Кожен з тих повітів відносився до однієї з трьох груп: великих, середніх або малих. Мостиський повіт відносився до групи малих повітів.

Скільки часу у 16-му ст. Мостиська були центром повіту - невідомо. Джерельні дані з 1565р. вже вказують на приналежність Мостиськ до Перемиського повіту. Такий адмінподіл зберігався, очевидно, до кінця 16-го ст.

У 1593р. Мостиська стають центром староства, а Перемишль стає центром генерального староства. До складу утвореного Мостиського староства увійшли Мостиська і 11-ть сіл.Старостою Мостиського староства став Ян Щасний Гербурт (1593-1616рр.). Резиденція мостиських старостів знаходилась у замку "на горі", який належав королю (територія колишнього заводу "Електрон").

У жовтні 1648 року на землях Галичини, поневолене село, міщани, дрібна шляхта і духовенство взяли участь у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. На наших теренах першими повстали села вишнянського терену: Стоянці, Волостків, Вовчищовичі, Дидятичі, Дмитровичі. Довідавшись про події у Вишні і її околицях, гетьман присилає загін козаків на чолі з полковником Копистянським. Об'єднані селянсько-козацькі сили вирушили на Перемишль, де тоді заховалось 1000 довколишньої шляхти, здобуваючи по дорозі панські двори у Твіржі, Мостиськах і Медиці. У деякі селя козяцькі загони зовсім не входили. У таких селах селяни самі розправлялись з поляками. В Старяві вони вбили місцевого пана Якуба Сарвецького та пограбували його двір. Селяни Хіднович та Храплич розграбували двір Валентина Фредро в Боратичах. У селі Мшлятичі селяни під проводом свого священника спостошили посілість місцевого польського ксьондза. Священник Устрацький з Раденич напав з селянами на замок в Крисовичах. Полум'я повстання не затухало і після того, як війська Б.Хмельницького подались на Велику Україну. Багато селян пішли з козаками, шукаючи волі. Замість них появились селяни-переселенці з Мазовеччини: Мазури, Мазуркевичі, Мазурикі…Так їх називали люди на наших теренах і такі прізвища є в мешканців деяких наших сіл сьогодні.

В результаті розбору Польщі 1772р. Галичина опинилась під Австрійським пануванням. Нове надбання Габсбургів отримало назву Королівство Галичини і Лодомерії. З 1782р. австрійці поділили край на 18-ть циркулів (округів). Мостиське староство відноситься до Перемиського циркулу.

За нових колоніальних умов змінилось життя Краю, про що тодішній діяч національного руху Йосиф Левицький говорив: "Порізано гостинці, побудовано мости, гандель на всі сторони розспространився, ремесла піднеслися, безпеченьство особи і маєтків дуже взмоглося, котре за поляків на луп… виставлене било".

Через північну окраїну Мостиського повіту побудовано залізницю сполучення Краків-Львів. 4 листопада 1861 року через станцію Мостиська пройшов потяг з відня у складі якого був паротяг "Ярослав" два пасажирські вагони і чотири платформи. В історії залізниці в Україні то є перша зупинка потягу на залізничних станціях.

З метою впорядкування всі дороги Краю взято на облік. У 1877 році в Мостиському повіті: доріг державних 31750км, доріг повітових 11100км, доріг гмінних (гміна на сучасному устрою прирівнюється до сільської ради), разом 234395км.

Українці Мостищини мали можливість творили своє національно-культурне життя. Перед Першою світовою війною в повіті провадили діяльність: філія товариства "Просвіта", кредитна кооператива "Народний Дім в Мостисках", філія "Народної Торгівлі", філія товариства "Сільський Господар", Руське Педагогічне Товариство, а також осередок Української Національно-Демократичної Партії. У тому часі провадила ще свою діяльність ідейно орієнтована на Росію філія товариства ім. М.Качковського.

У час першої російської окупації (22 березня - 3червня 1915р.)Мостиський повіт увійшов до складу 4-ї галицької губернії. Центром Мостиського повіту тоді стала Судова Вишня, а начальником повіту окупаційна влада призначила колишнього земського начальника, штабс-капітана Попова.

Ця війна залишила знищені або частково пошкодженні численні селянські господарства, церкви, будинки. Гусаків і його околиці були свідками кровопролитних битв, які носять назву "перелому під Гусаковом". Вони закінчились 13 червня 1915 р. відступом росіян.

Для ліквідації наслідків Першої світової війни австрійська влада створювала комісії регуляції знищених місцевостей. Таку комісію створено для повіту Мостиська, а керівником секції регуляції було призначено інженера Романа Роговського. Наприклад, 26 лютого 1917р. Роговський представив на розгляд комісії проект регуляції міста Мостиська, де було пошкоджено 100 будівель.

Австрійський уряд надавав селянам, господарства яких зазнали знищень, безкоштовні стандартні "скарбові" будинки або будівельні матеріали. Щоправда не всі скористалися тим відшкодуванням, бо у 1918р. Австрія розпалась.

Після проголошення 1 листопада 1918р. у Львові Західно-Української Народної Республіки, Мостиська стають центром повіту. Після того, як українці в Перемишлі, маючи владу до 11 листопада 1918 р., не спромоглися взірвати залізнодорожний міст через р.Сян, поляки почали створювати коридор, посеред якого проходив залізничний шлях Перемишль-Львів. В результаті цього, українці відступили на південь повіту, де отаман Антін Кравс з недобитків сформував бойову групу"Хирівська" і поставив загородні відділи з північної сторони Міжинця, Гусакова, Крукенич. Мостиський повітовий комісаріат ЗУНР знаходився в с. Крукеничі. Комісаром Мостиського повітового комісаріату ЗУНР був директор к. к. "Народний Дім в Мостисках" Степан Байдала (з 6 листопада 1918р. до 14 лютого 1919р.). З 14 лютого і до приходу армії Галлєра (16 травня 1919 р.) повітовим комісаром ЗУНР став адвокат Любомир Данилович.

З 1919р. Мостищина опиняється у складі Другої Речі Посполитої. Мостиський повіт розділено на два судові райони: Мостиський і Судововишнянський, до яких відповідно відносилось 56 і 28 сіл. Відповідно до закону 1933р. про волосну і повітову самоуправу, в повіті скасовано права самостійних сільських громад. Ті функції виконували збірні громади-волості в Гусакові, Дидятичах, Малнові, Мостиськах, Пнікуті і Судовій Вишні.

В листі від 4 липня 1925р. інспектор Повітової Шкільної Ради пише до Кураторії Шкільного округу у Львові наступне: "Мостиський повіт нараховує 71 школу, з яких 40 з польською мовою навчання і 31 з українською мовою навчання. Від часу виходу шкільної кресової Устави правдоподібно наявний стан в шкільництві повіту набуде змін, а саме: шкіл з державною (польською) мовою навчання буде 49, шкіл утраквістичних (двомовних) 21, шкіл з українською мовою навчання 1".

Восени 1933р. уряд Польщі оголосив про проведення шкільного референдуму, мета якого - ліквідація утраквістичних шкіл і перетворення їх на польські.

У міжвоєнний період у боротьбу проти такої дискримінації включились українські громадські і політичні організації повітового рівня, найактивніша з яких Організація Українських Націоналістів. З метою недопущення проведення антишкільної акції, у ніч на 1 листопада 1933р. польська Дифензива заарештувала у повіті групу членів ОУН. В червні відбувся голосний процес над членами повітової Екзекутиви ОУН, які дістали наступні вироки: Михайло Шуп'яний (голова організації) - 5 років в'язниці, Василь Тропак - 4р., Терентій Федевич - 3р., Михайло Бардин - 1.5р.

В березні 1939р. Львівський воєвода Білик зробив зауваження Мостиському повітовому старості, стосовно високої активності українського організованого життя. Після цього, Служба безпеки вістря своєї діяльності направила на місцеву ОУН, як на найбільш небезпечну у повіті структуру для польської держави.

1 вересня 1939р. почалась польсько-німецька війна, а 27 вересня у Мостиський район прийшла радянська влада, створивши тимчасове правління і робітничу гвардію у кількості 21 чол. В селах створено 76 комітетів. На зміну їм у грудні 1939р. створено місцеві органи влади. В січні 1940р. створено Мостиський і Судововишнянський райони, які входили до складу Дрогобицької області. Головою Мостиського райкому партії обрано С. Нечипаса, головою райвиконкому призначено Левченка.

22 червня 1941р.- початок радянсько-німецької війни. Протягом липня 1941р. українці мали свою адміністрацію, яку очолив Тимко Лаба, а його заступником обрано Михайла Шуп'яного. На підставі розпорядження генерал-губернатора Франка від 1 серпня 1941р. влада в повіті перейшла німецькій адміністрації. Т.Лабу замінив Левицький, який виконував обов'язки старости Мостиського повіту. Протягом періоду німецької окупації адміністрація повіту - Ляндкомісаріат знаходилась в Судовій Вишні.

За німецької окупації, як представник українських інтересів діяв Український Допомоговий Комітет (УДК), при якому працювала Господарча колегія, а по селах - мужі довір`я, які мали важкий воєнний обов`язок - проводити заготівлю примусових постачань-контингентів. Головою УДК від часу створення й до весни 1943 р. був Михайло Шуп'яний. Після того, як його заарештувало Гестапо, УДК в Мостиськах очолив Долько Пасічинський.

24 липня 1944р. до Судової Вишні увійшли підрозділи Червоної Армії, 25 липня вони прийшли до Мостиськ, а 27 липня - до Крукенич. Відразу створюється три райони: Мостиський, Судововишнянський і Крукеницький. Головою Мостиського райвиконкому призначено Михайла Тарапацького. Першим секретарем Мостиського райкому КП(б)У обрано Василя Черватюка.

Від Мостиського району відійшли: сс.Нікловичі і Орховичі, які зачислено до складу Самбірського району; с.Кальників, увійшло до складу Польщі.

Радянська влада заможніших господарів, так званих "куркулів" та всіх запідозрених у зв`язках з українським підпіллям висилала в Сибір. В роках 1948-1949, коли Рух Опору почав слабнути, радянська влада взялась за налагодження колгоспної системи господарювання. А так званих класових ворогів вирішено було усунути. В Мостиському районі 88 господарств оголошено куркульськими, з яких станом на квітень 1949 р.: 48 голів господарств засуджено, 12 скривались, а 28 ще не було засуджено.

За інформацієюУГВР(серпень1948р.) у Мостиському, Судововишнянському і Крукеницькому районах:

• арештовано, заслано в Сибір - 2638 чол.
• вбито - 100 чол.
• насильно мобілізовано в ЧА - 4688 чол.
• з того загинуло - 1078 чол.
• стали інвалідами - 422 чол.
• проведено облав у селах - 837 чол.
• проведено облав у лісах і полях - 416 чол.

У 1959р. Судововишнянський і Крукеницький райони ліквідовано. Вони увійшли до складу Мостиського району. Головою райвиконкому тоді призначено Тамару Пшеничну.

У 1962р. відбулось укрупнення районів, в результаті чого Мостиський район увійшов до складу Городоцького району.

У 1967р. відновлено Мостиський район. Головою райвиконкому призначено Канілова, який пробув на цій посаді всього три місяці.Після нього цю посаду обійняв Олексій Карачевцев(до 1973р.)

Кінець 60-х років став переломним в житті працюючого люду Мостищини. У райцентрі на місці деревообробної артілі відкрився цех Львівського телевізійного заводу. По кількох роках виробництво переросло у солідне промислове підприємство, яке в кінці 80-х років нараховувало більше 3000 працівників. З розпадом СРСР його спіткала така ж доля як і більшість підприєвст України.

У час т. зв. "застою" в 70х-80х роках ХХ ст. спостерігалась байдужість до марксисько - ленінської ідеології, не відчувалось якогось радянського патріотизму. Байдуже сприймалися пропагандивні виступи жида К… на першотравневих та жовтневих демонстраціях, який кожен такий виступ закінчував словами: "Товарищи, любите Россию!". Зневірені більшовицькою брехнею, практикуючі християни могли висловитись: "Най вже так буде, тільки щоб Бога не чіпали!".Однак патріотично налаштоване українське населення проявляло невдоволення політикою Радянського Союзу, особливо у мовній сфері.

Під кінець так званої Перебудови процес радянізації почав слабнути. В результаті перших демократичних виборів 1990 року, у Мостиській районній і міській радах було створено демократичні фракції. Маючи депутатську більшість, вони внесли свій вклад на шляху до незалежної української Держави.

24 серпня 1991р. - Мостиський район в Незалежній Україні.

Мовні особливості населення.

Умовна лінія: Немирів - Яворів - Мостиська - Добромиль розділяє територію Мостиського району на дві мовно-діалектологічні частини: західну, де вплив на українське населення має Надсянський говір і східна, де переважає Наддністрянський говір. Наддністрянський говір від надсянського відмежовується ізоглосами явищ (першими при протиставленні подаються риси наддністрянського говору, другими - надсянського).

Великий вклад у вивчення надсянських говорів здійснила професор Пшепюрська-Овчаренко Марія, яка разом з батьками у 1925р. переїхала у с.Старява. З цього села розпочала свої польові дослідження над надсянським говором, відвідавши десятки сіл. Написала монографію "Надсянський говір", популярні розвідки: "Мова українців Надсяння", "На пограниччях надсянського говору".

Мостиська філія "Просвіти"

Мостиська філія "Просвіти" створена 15 серпня 1903р. оргкомітетом на чолі з адвокатом Захаром Скварком.

Філія створювалась в не найкращих умовах. Адже на переломі 19-го - 20-го ст. більшість представників української інтелігенції поповнили ряди старорусинів-кацапів. А у деяких селах повіту вже існували москвофільські читальні ім.М.Качковського.

29 березня 1905р. у домі адвоката-єврея д-ра Корнера відбулись загальні збори філії, де звітував д-р З.Скварко. Він відзначив, що в селах повіту створено 26 читалень. Ці читальні очолювали найсвідоміші, однак членство в читальнях було малочисельне. Тоді Скварко написав відозву до українського населення повіту, де відзначає: "…в Мостиському повіті є близько 50000 русинів, а з того є ледве 167 членів "Просвіти". Чи се не ганьба для нас? А відтак жалуємось, що наш нарід темний, бідний і нещасний. Як дбаємо, так і маємо!"

9 грудня 1910р. в залі "Народного Дому в м.Мостисках" д-р Скварко звітуючи наголосив, що в повіті вже є 38 читалень, а членство становило 279 членів. На цих зборах д-р З.Скварко здав повноваження голови філії в зв'язку з переїздом до Коломиї.

Обраний на цих зборах головою філії суддя П.Левицький з обов'язками не справився. Пожвавлення роботи філії відбулось, коли головою було обрано пароха церкви св.Юрія в Мостиськах о.Романа Куціля.

Після Першої світової війни польська адміністративна влада чинила запеклий опір відновленню читалень і філії. Після заснування в листопаді 1924р. нової філії, зусиллями голови д-ра М.Здерковського, містоголови о.Р.Куціля та людей на місцях у роках 1925-1926 відновлено діяльність 24 читалень.

Діяльність Мостиської філії "Просвіти" у наступних роках розвивалась динамічно, завдяки таким головам філії: дир.С.Байдала(1927-1937); о.М.Тесля(1931-1934); адвокат, д-р Л.Кульчицький(1934-1935); адвокат, д-р В.Ломінський.

Читальні Мостиської філії "Просвіти" були засобом поширення освіти від краще до гірше освічених, співпраці письменних та неписьменних. На 1938р. число артистів-аматорів читалень Мостиської філії дійшло до 480 осіб, які в цьому ж році поставили 140 вистав. Майже кожна читальня "Просвіти" мала свій аматорський хор. До найкращих відносились хорові колективи з Старяви, Черняви, Соколі, Таманович, Годинь і Пакости. Відразу кілька таких хорів провадив освітній інструктор-референт Михайло Шуп'яний, а саме в: Черняві, Гостинцевому, Арламівській Волі, Крукеничах. У 1938р. при семи читальнях діяли дитячі садочки, з яких скористало 225 українських дітей. Читальні виписували велику кількість часописів, з яких користали грамотні члени "Просвіти".

На останніх загальних зборах Мостиської філії "Просвіти", що відбулися 24 жовтня 1938р. стверджено, що загальне число членів "Просвіти" становить 3950 осіб в 41 читальні. В повіті вже не було москофільських читалень ім. М.Качковського.

Повітовий Комітет УНДО.

Мостиський Повітовий Комітет Українського Національно-Демократичного Об'єднання (УНДО) створено у Мостиськах 22 червня 1926р.

Відповідно до Статуту УНДО, як легальна українська партія в Галичині стояла на засадах конституційної демократії, виступала за здобуття самостійної, соборної держави, пропагувала ідею національної консолідації.

Повітова Організація була створена на повітовому з'їзді, де обговорювалась політична ситуація і було обрано повітовий Комітет. Організацію усього заходу взяв на себе директор кредитної кооперативи "Народний Дім в Мостисках" Степан Байдала, який протягом існування організації аж до 1939р. виконував обов'язки заступника голови або секретаря повітового Комітету. Першим головою повітового Комітету був адвокат, д-р Мирослав Здерковський, який в зв'язку з переїздом до Перемишля здав повноваження 6 червня 1927р. Другим головою обрано адвоката, д-ра Лева Кульчицького. 10 липня 1933р. головою обрано ветерана визвольних змагань, капелана в Легіоні УСС, отця-каноніка Андрія Пшепюрського, пароха в с.Старява. Обов'язки голови повітового Комітету УНДО він виконував аж до 1939р.

Членами УНДО в Мостиському повіті, як і в Галичині, були: духовенство, інтелігенція, заможніше селянство. Ці люди здебільшого контролювали українські установи: фінансові, кооперативні, просвітянські, освітянські.

На з'їздах повітового Комітету часто були присутні лідери Українського Національно-Демократичного Об'єднання, посли: Василь Мудрий, Олекса Яворський, Степан Білик.

Футбольна команда Українського Спортивного Клубу(УСК) "Скала".

В Мостиському Спортивному Клубі "Скала" великою активністю відрізнялась футбольна команда. На перших порах вона замкнулась в українському спортивному світі, не роблячи зі спорту інструмент національної ідентифікації. Однак було вирішено увійти до "Польскеєго Звйонзку Пілкі Ножней", і тим самим створити в свідомості мас паритет рівних з рівними.

Мостиська футбольна команда СК "Скала" в офіційних розиграшах входила до С-кляси, що давало можливість брати участь у матчах не тільки з українськими футбольними командами, але й з польськими і жидівськими. Розбуджені результативною грою своєї команди українські вболівальники Мостиськ і околиць збудували в Мостиськах свій стадіон, який був вщерть заповнений, особливо коли зустрічалась "Скала" з місцевим польським "Чуваєм" чи жидівською "Короною".

У Мостиській "Скалі" грали: Мар'ян Пільчак, Стафан Солтис, Стефан Куціль, Олександр Коритко, Володимир Бардин, Михайло Бардин, Іван Бардин, Василь Шевчик, Омелян Ланиця, Стах Проць, Петро Щурик, Лукашевич. У цій команді розпочинав свою футбольну кар'єру Мирослав Турко, талановитий форвард 30-х років (грав в Перемиському "Сяні") і 40-50-х років (грав у віденській команді "Рапіді", львівських "Спартак" і СКА).

"Скала" припиняла свою спортивну діяльність в час першої (1939-1941) і другої (1944-1991) радянських окупацій. У 1992р. Мостиська футбольна команда "Скала" відновила свою спортивну діяльність.

Література.

Калита Н. Географія Мостиського району. Мостиська. 2002. С.19

Шах С. Львів - місто моєї молодості. - Мюнхен, 1955.

Balinski M. Lipinski T. Starozytna Polska. T.2, ч.2, С.625.

Лірвак з-над Сяну. Перемиські друки середини 19-го століття. Упор.В.Пилипович. Перемишль - 2001. С.339

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. 2009. С.135, 156, 243-244

Атлас української мови. Київ. Т.2. 1988.

Посилання.

Центральний Державний Історичний Архів України у Львові - ф179, оп.2а, спр.1063, арк.1,3,10

Львівська залізниця - Википедія.

Slownik geograficzny Krolevstwa Polskego i innyh ziem slowiynskih… том 6.