• Мостиська районна рада

    офіційний веб-сайт

  • Прапор Мостиська

Визначні уродженці Мостищини

Байдала Степан (с.Малнівська Воля) - український громадський, політичний і кооперативний діяч Мостищини.

Баран Степан (с.Крукеничі) - громадський і політичний діяч, міністр земельних справ в уряді Західно-Української Народної Республіки.

Дмитрасевич Тадей (с.Дмитровичі) - вчитель, краєзнавець Судової Вишні, поет, художник.

Вишенський Іван (м.Судова Вишня) - український письменник-полеміст.

Кормош Теофіль (с.Арламівська Воля) - відомий громадський, політичний і кооперативний діяч перемиської землі.

Менцинський Модест (с.Великі Новосілки) - відомий оперний співак.

Попель Степан (с.Арламівська Воля) - організатор національного життя в селі Малнів і окрузі.

Саган Іван (с.Арламівська Воля) - краєзнавець Мостищини.

Турко Мирослав (м.Мостиська) - відомий польський і радянський футболіст.

Федина Андрій (с.Черневе) - видатний діяч УВО і ОУН.

Шуп'яний Михайло (с.Твіржа) - підпільний націоналістичний діяч Мостищини.

Персоналії пов'язані з Мостищиною

 

Антонич Богдан-Ігор - відомий український поет.

Гербурт Ян Щасний - польський політичний і літературний діяч, Мостиський і Вишнянський староста 1593-1616рр.

Дуцько Іван - український церковний композитор, поет, священник.

Зінгер Соломон - єврейський політичний і громадський діяч Мостищини.

Кравс Антон - генерал-четар УГА.

Кровіцький Мартин - польський релігійний діяч епохи Реформації.

Лубєньський Бернард - польський римо-католицький місіонар-редемпторист.

Пшепюрський Андрій - громадський і політичний діяч, капелан Легіону УСС, священник.

Скварко Захар - засновник українського національного відродження Мостищини на початку 20-го ст.

Ткачук Ярема - дисидент, член-засновник Об'єднаної Партії Визволення України.

 

Байдала Степан

Байдала Степан (22 грудня 1881р. с.Малнівська Воля - +13 січня 1946р. м.Самбір) народився в заможній селянській сім'ї Іллі і Катерини.

Закінчує Яворівську гімназію і ангажується в національно-культурне відродження кінця 19-го - початку 20-го ст. Засновує у Малнівській Волі читальню "Просвіти", яку протягом кількох років сам очолює. Засновує теж руханково-пожежне товариство "Сокіл".

Від часу заснування у 1901р. і до 1910р. працює як службовець у кредитній спілці "Народний Дім в Мостисках", а від 1910 по 1939рр. обіймає посаду директора. Налагоджує діяльність кредитної кооперації в селах повіту.

Після проголошення Західно-Української Народної Республіки 1 листопада 1918р., С.Байдалу обирають повітовим комісаром ЗУНР на Мостиський повіт (до 14 лютого 1919р.) Після польсько-української війни опиняється в концтаборі Домб'ю.

Мимо великої заангажованості по місцю праці не ігнорує політичною і громадською роботою. У 1926р. засновує Повітовий Комітет Українського Національно-Демократичного Об'єднання, аж до 1939р. є його секретарем, або заступником голови. Входить у керівні органи філій: "Просвіти" (з 1927 по1931рр. є її головою), "Сільського Господаря", "Рідної школи".

С.Байдала не пропускав поза увагою репресивних заходів влади, застосованих до українського села, інтелігентів, українських установ. Підшукував адвокатів, готував матеріали для інтерпеляції в Сеймі Речі Посполитої.

З приходом радянської влади на Мостищину починаються репресії до таких як С.Байдала. Він потрапляє у львівську тюрму на Лонцького. У червні 1941р. чудом врятувався. Починає працювати в умовах німецької окупації. Діяльність банку була обмежена, тому працює головою "Сільського Господаря".

Коли у 1944р. приближався німецько-радянський фронт, Степан Байдала не мав ні найменшого наміру тікати на Захід. Підірване здоров'я не дозволяло йому так поступити. Була тут ще поважніша причина. Коли він відбував покарання у Львові, восени 1940р. його діти: сини Юрій, Богдан, Роман і дочка Надія були заслані у Казахстан. По збігу обставин його дружина Ольга у той час була на відвідинах у нього. Довідавшись про арешт дітей скривалась аж до приходу німців. З приходом совєтів у 1944р. Степан Байдала був заарештований і поміщений у Самбірській тюрмі.

13 січня 1946р. Степан Байдала загинув у Самбірській тюрмі.

З родини Степана і Ольги Байдалів у Самборі живе дочка, Надія Богдан-Байдала(1924р.н.)

Пам'ять

Мостищина пам'ятає про свого національного будителя і патріота. Одна з вулиць райцентру названа іменем Степана Байдали.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Баран Степан

Баран Степан (1879р. с.Крукеничі - +1953р. м.Мюнхен, Німеччина) народився .у сім'ї заможного селянина Івана Барана.

Молоді роки.

Ще в гімназійних класах Степан Баран цікавився національними справами, зокрема, виборчою кампанією 1895р., в якій брав участь Іван Франко. Батько С. Барана , довголітній начальник громади с.Крукеничі, агітував за Каменяра,переховував його у себе вдома, коли була загроза поліційного арешту. Будучи студентом університету, зустрічався з І. Франком, який з повагою відзивався про батька.

Робота для української справи.

Після отримання диплома про правничу освіту бере активну участь в національному відродженні. Засновує в рідному містечку Крукеничах читальню "Просвіти" і якийсь час її очолює. Здійснюючи у Львові адвокатську практику не полишає роботу на національній ниві. Стає видатним діячем Української Національно-Демократичної Партії, згодом її секретарем. Напередодні розпаду Австро-Угорщини, восени 1918р. організовує конспіративну підготовку скликаючи до Львова найбільш відомих повітових діячів від кожного з 48 повітів Галичини, які стояли на позиціях української державності, дає інструкції. Завдяки цьому, після Листопадового зриву всі 48 повітів опинились в українських руках. Д-р С. Баран займає пост міністра земельних справ в уряді К. Левицького. Після поразки українців в польсько-українській війні, в Другій Речі Посполитій ангажується, здебільшого, у політичну діяльність. Стає одним з засновників Українського Національно-Демократичного О'єднання і під його егідою обраний послом до варшавського Сейму. Пише публіцистичні статті до органу Партії - газети "Діло", починаючи від 1902 по 1939рр., а також до газет "Свобода" і "Краківські вісті".

У Німеччині в 1946р. був першим головою Спілки українських журналістів на еміграції. З 1951 по 1953рр. голова Виконавчого Органу Української Національної Ради. Дійсний член НТШ. Автор праць про галицьке шкільництво, аграрні і церковні проблеми Західної України.

Помер в Мюнхені у 1953р.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Енциклопедія Українознавства.Т1. Київ. 1993. С.90

Вишенський Іван

Вишенський Іван -(1545-50р.н. в м.Судова Вишня - після 1620р. гора Афон, Греція) - український письменник-полеміст.

У молодому віці, не мирячись з феодальним ладом в Речі Посполитій, став ченцем Афонського монастиря в Греції. Звідси надсилав в Україну послання, в яких виступав проти окатоличення і полонізації українського народу. В своїх літературних творах показав життя нижчих верств - селянства. Написав 16 творів, частина з яких спрямована проти Берестейської Унії. В інших творах критикував тодішній церковний (послання до єпископів) і світський лад. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Колядування вважав гріхом для християнина.

Тим не менше, стиль Вишенського, що походить від візантійської проповіді, "наближається до кращих взірців барокового стилю". Іван Франко, як знавець творчості Вишенського, написав поему "Іван Вишенський".

Під кінець свого життєвого шляху наказав замурувати себе в кам'яній печері, усамітнившись в молитві.

Пам'ять

В м.Судова Вишня стоїть пам'ятник українському письменнику-полемісту Івану Вишенському.

Посилання.

Вишенський Іван. Вікіпедія.

Дмитрасевич Тадей

Дмитрасевич Тадей (27 травня 1906р. с.Дмитровичі - +31 січня 1976р. м.Судова Вишня) народився в сім'ї вчителів.

Учився в духовній семінарії у м.Перемишлі. Потім у Львівському університеті, де вивчав латинь і греку, навчався на гуманітарно-педагогічному відділі, навчання завершив магістром філософії.

Належить до числа тих людей, у яких педагогічна праця плодотворно поєднувалась з творчою працею: талановитий краєзнавець, любитель археології, збирач місцевих реліквій та фольклору, Засновник і довголітній директор краєзнавчого музею м.Судова Вишня. Свої краєзнавчі матеріали про Судову Вишню і околицю записав у рукописних чотирьох томах. Брав участь в археологічних розкопках, які на території Судової Вишні проводив Інститут суспільних наук АН Украінської РСР, під керівництвом Ратича.

Велика літературна спадщина Дмитрасевича. Він автор нарисів і поетичних творів. У 1992р. видавництво "Молода Галичина" видало книжечки, в яких надруковано такі твори: "Святий дуб", "Чорне озеро", "Казка старого лісу", "Ліс богині Лади", "Спаська гора. Легенда про церкву Спаса".

Т.Дмитрасевич талановитий художник, в багатьох картинах якого проглядається судововишнянська тематика: "Спаська гора", "Іван Вишенський", вулички старої Вишні. Серед інших картин, це: "Принесення Христа в храм", "Архістратиг Михаїл", "Святий Антоній і Феодосій Печерські", "Святі мученики Борис і Гліб", "Покрова Святої Богородиці", "У сосновому бору", "Осінь палає".

Пам'ять.

Одну з вулиць м.Судова Вишня названо іменем Тадея Дмитрасевича.

Джерела.

Дмитрасевич Т. Нариси історії міста Судова Вишня. Замість епілога. Львів-1991р. С.29-30.

Дані подано історико-краєзнавчим музеєм м.Судова Вишня.

Кормош Теофіль

Кормош Теофіль (26 січня 1863р c.Арламівська Воля - +26 листопада 1927р. м.Перемишль) народився в родині священника о.Івана

У 1885р. закінчив правничий факультет Львівського університету. Місцем набуття фахового досвіду стає місто Перемишль, де за кілька років відкриває свою адвокатську контору. Але слави здобув собі не тільки як адвокат.

Найвидатніша справа д-ра Т. Кормоша - заснування у 1894р. кредитного кооперативу "Віра", яка мала винятково важливе значення, бо виривала народ з лихварських пут жидів, уможливлювала купівлю землі та сільськогосподарських знарядь, розбудову виховних, культурних та економічних установ. Створена за німецьким типом кас Шульче-Деліча кредитна кооперація була пропагована д-ром Кормошем у цілій Галичині, пристосована до галицьких потреб та обставин гарно розвивалась у сільській місцевості. Він написав посібник з організації та ведення рахунків кооперативів.

За сприяння д-ра Кормоша та його к.к. "Віра" виникла "Спілка для господарства і торгівлі", при якій було відкрито перший в Галичині "Залізний склеп" у Перемишлі. Заснував "Українську Щадницю". Після війни заснував Повітовий Союз Українських Кооператив.

Український "Народний Дім" в Перемишлі побудовано завдяки фінансовій підтримці, яку надало т-во "Віра", зокрема, куплено земельну ділянку під цю будову.

Д-р Т. Кормош одного часу знаходився в 16 різного роду народних установах, в яких був засновником, членом управи, виділу або надзірної ради.

Співзасновник кредитної централі "Краєвий Союз Кредитовий" у Львові в 1898р. Він співзасновник т-ва Взаїмних Обезпечень "Дністер" у Львові. У 1904р. співзасновник ідейного й організаційного центру усієї нашої кооперації "Краєвого Союзу Ревізійного". За його діяльною співучастю повстав Земельний Банк Гіпотечний, спілка акційна у Львові, в якій він був довголітнім членом і головою Надзірної Ради.

У Мостиськах певний час очолював Надзірну Раду філії "Народної Торгівлі".

Відносився до народовського табору, тому не дивно, що ідейно належав і був головою перемиської філії "Просвіти" та засновником і головою повітового Комітету УНДО з 1925 по 1927р.

Цей невтомний працівник на народній ниві до останнього подиху працював для свого народу. Помер у Перемишлі 26 пистопада 1927р.

Джерела.

Коренець Д. Д-р Теофіль Кормош. Начерк його життя і праці. Перемишль. Накладом т-ва "Віра" і "Народний Дім". 1935.

Менцинський Модест

Менцинський Модест (29 квітня 1875р. с.Великі Новосілки - 11 грудня 1935р. м.Стокгольм, Швеція) народився в сім'ї сільського священника.

Від свого батька одержав основи нотної грамоти. Навчався у гімназіях Дрогобича і Самбора, де згодом керував шкільним хором.

У 1899 р. поступає на навчання до консерваторії міста Франкфурта (Німеччина). Попри матеріальні нестатки, студент Менцинський став одним з найкращих студентів консерваторії. Його запрошують на концерти у різні міста Німеччини, а на канікулах виступає в галицьких містах: Перемишлі, Львові, Станіславі, Стрию, Тернополі, Самборі та інших містах.

Перший його дебют, як оперного співака відбувся 18 червня 1901р. у франкфуртській опері. Молодий артист виступив у головній ролі в опері Флотова "Марта". З ним укладають контракти відомі у Європі оперні театри, а в 1908р. переїжджає у Стокгольм, де вивчивши шведську мову виступає в операх "Фіделіо" Бетховена, "Летючий голландець" Вагнера, "Самсон і Даліла" Сен-Санса, "Отелло" Верді. Виконує головні ролі і в інших операх. Співав Менцинський у Берліні, Гамбурзі, Копенгагені, Амстердамі, Лондоні, в містах Франції та Італії. За внесок у шведську культуру нагороджений урядовим орденом за заслуги.

Незабував про рідну, українську культуру. Менцинський уперше показав у Галичині, та й взагалі на Україні музику до "Кобзаря" і став першим класичним виконавцем стилю Миколи Лисенка. До прикладу, у лютому 1902р. у Відні в святковому концерті на честь Тараса Шевченка виконав пісні "За думою дума", "Гомоніла Україна", "Гетьмани, гетьмани". Влітку 1912р. виступає з хором "Львівського бояна" та "Бандуриста". Тоді ж дає концерти у Стрию і Чернівцях. Востаннє Менцинський був у рідному краю влітку 1933р.

В 1934р., за рік до смерті записав цілу свою музичну бібліотеку Науковому товариству ім. Т.Шевченка у Львові.

11 грудня 1935р. обірвався життєвий шлях великого співака, славного сина України.

Пам'ять.

Одну з вулиць міста Мостиська названо іменем Модеста Менцинського.

Попель Степан

Попель Степан (16 серпня 1904р. с.Арламівська Воля -+11 листопада 1940р. м.Мостиська) народився в родині священника, отця Володимира Попеля.

В 1916р. родина Попелів переїхала у с.Малнів. Степан Попель після закінчення філософського факультету університету, не одержавши роботи від польської влади займається культурно-просвітницькою роботою в с.Малнів. Побудував Народний Дім з читальнею "Просвіти", кооперативу з магазином, молочарню "Маслосоюзу", засновує руханково-пожежні товариства "Сокіл" і "Луг".

Весь міжвоєнний період відбувається його наполеглива праця з дорослими і молоддю в читальні, в драмгуртку, в хорі. Тим часом очолює місцевий осередок УВО, а потім ОУН. Як результат праці - висока національна свідомість мешканців села. Спокуса здобути кусок землі за ціну зміни обряду, не знайшла поміж малнівського селянства ні одного охочого.

27 вересня 1939р. в Малнів прийшла радянська влада. Магістром філософії Степаном Попелем почав цікавитись начальник мостиського НКВД Слєпов. На запитання, чому, маючи університетську освіту, не хоче працювати у школі? - Степан з усією щирістю пояснив, що радянська школа покликана виховувати безбожників а він, як християнин не зможе дітей виховувати в атеїстичному дусі.

У ніч з 10 на 11 листопада 1940р. в с.Малнів НКВДисти заарештовують 22 молодих хлопців. Очевидно, були це члени ОУН. Серед них Степан Попель. Зазнав страшних катувань.

Останки Степана Попеля відкопали на подвір'ї мостиського НКВД після втечі більшовиків. Вони були перевезені і поховані на цвинтарі с.Малнів. На могилі височіє великий бетонний хрест.

Посилання.

Попіль Іван. "За Христа й Україну". Видавництво "Америка"-Філадельфія. 1951. Веб-сайт села Малнів.

Саган Іван

Саган Іван (15 серпня 1938р. с.Арламівська Воля - +21 травня 2010р. м.Мостиська) народився в селянській сім'ї.

Навчався в Бунівській середній школі, яку закінчив у 1956р. У 1961р. закінчив історичний факультет Львівського університету ім.Івана Франка. Працював вчителем, журналістом, заступником голови Мостиської районної ради.

Протягом 80-х років 20-го ст. сповна розкрився талант І.Сагана. Почалось з краєзнавчих публікацій у районному часописі "Соціалістичний шлях". Вже у незалежній Україні, протягом майже двадцятилітнього періоду став автором 15-ти книжечок, які, зазвичай, писано дрібним шрифтом, в яких, однак, не робив посилань на джерела. До найбільш цінних книжечок належать ранні видання: "Хронологічний літопис міста Мостиська"(1992р.); "Видатні постаті на карті Мостищини"(1993р.); "Мостищина: краєзнавчі розмаїтості"(1994р.); "Краєзнавчі оповіді" (1995р.); "Краєзнавчі виднокола"(1999р.); "Мостищина: легенди, перекази, бувальщина" (2006р.).

Помер у Мостиськах у 2010р.

Турко Мирослав

Турко Мирослав (2 жовтня 1918р. м.Мостиська - +29 вересня 1981р. м.Львів) народився в сім'ї міщан.

Мати Мирослава походила з поважаної міщанської родини Дигдалевичів, яка мешкала у Мостиськах на "валі", недалеко церкви св. Юрія. При їх помешканню знаходилась пекарня- родинний бізнес Дигдалевичів.

Важко було не зауважити на мостиських футбольних баталіях малого, але пруткого юнака, який вирізнявся з поміж інших гарною грою. Та ставши учнем Української Чоловічої Гімназії в Перемишлі, розпочнеться тут його футбольна кар'єра, оскільки початки Українського Спортивного Клубу "Сян" були за висловом в одному з видань про Перемишль "… тяжкі і доволі примітивні.. і ніхто тоді не ворожив йому такої спортивної кар'єри, як це виявилось пізніше". По тій причині, приїжджаючи на недільні дні додому, грав у складі мостиської футбольної команди УСК "Скала". З 16-ти років Турко вже офіційно грає у складі "Сяну".

Як мостиська "Скала", так і перемиський "Сян" починали боротьбу за перехід від С-кляси до найвищої ліги Львівської футбольної округи, перебуваючи в "Польскім Звйонску Пілкі Ножней". До найвищої ліги увійшов "Сян", який мав значну матеріальну і моральну підтримку чисельної українськох громади Перемишля, а також провідного гравця М.Турка. Невисокий на зріст, але в'юнкий і технічний форвард добре пробивав з обох ніг, вчасно встигав на добивання. Оскільки мостиська "Скала" у С-клясі мала провідні місця, то товариські зустрічі з перемиським "Сяном", який грав у найвищій лізі - Екстра-клясі були особливо цікавими, бо за "Сян" грав Мирослав Турко, який залишив у Мостиськах повно щирих симпатиків. В свою чергу не забував М.Турко виручати футбольну команду Мостиськ , до цього міста він мав особливий сентимент, як до міста свого дитинства. Коли до Мостиськ на товариську зустріч зі "Скалою" приїздили футболісти з самбірського "Дністра" чи львівської "України", яка теж, як і "Сян" знаходилась у найвищій лізі Львівської футбольної округи, то за мостиську "Скалу" грав М.Турко.

Але обставини воєнного часу змінили долю мільйонів. Своєрідна доля випала М.Туркові, який був змушений податися на заробітки у Відень, де також якийсь час грав у віденській команді "Рапіді". Цілком випадково у Відні він зустрічає свого батька, який добирався до Західної Європи. Той просить сина податися разом з ним до США. Мирослав відмовився, бо не міг залишити молоду дружину і донечку, які з наближенням радянсько-німецького фронту мали опинитись на під радянській території. Повернувся у Львів, до сім'ї, і… став вдівцем - дружина померла у 24 роки, залишивши на виховання чоловікові півторарічну доню.

Якщо в особистому житті М.Туркові особливо не везло, то гра у футбол йому найкраще давалась. Вже в Радянській Україні грав за львівський "Спартак", а трохи пізніше, у львівській команді СКА, де був капітаном. В 50-х роках завершивши кар'єру футболіста, став довголітнім тренером цієї команди. Але не головним, бо місцевих на такі посади у тому часі не ставили. Якийсь час був тренером у львівській команді "Сільмаш", та в тернопільській "Авангард".

Крім футболу мав Мирослав ще одне захоплення - театр. А ставши мешканцем Львова почав виступати на сцені Театру юного глядача. Виступав в комедійних ролях. Багатьох вражав інтелектуальний рівень М.Турка. Мав велику бібліотеку, з книгами не тільки на українській мові, але й на німецькій, чеській і польській. Вільно володів тими мовами.

Відтоді, коли став вдівцем, найдорожчою людиною для нього була його дочка Уляна, завжди був для неї за батька і за матір - і в радості і в смутку. Вона стала фтизіатром, щоб лікувати хворих людей від страшної недуги , на яку померла її мама і бабуся (мати Мирослава померла в 1937р. у Мостиськах). Не довго довелось жити й Мирославу Турко. Колись фізично міцного спортсмена хвороба швидко здолала. Він помер у Львові на 63 році життя.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Яремко І. Мирослав Турко - "бомбардир-артист". Високий замок, 13 жовтня 2008.

Доповнила дані Богдан-Байдала Надія з Самбора 10 квітня 2012р.

Федина Андрій

Федина Андрій (10 грудня 1902р. в с.Черневе - +8 вересня 1958р. м.Торонто(Канада) народився в селянській сім'ї.

Юнаком вступив до УГА і боровся в рядах 6-ї бригади 1-го Галицького Корпусу. Коли закінчилась драма УГА, вступив добровольцем до 3-ї Залізної дивізії під командуванням ген. Удовиченка.

По війні навчався в Перемиській чоловічій гімназії, тоді вступає в ряди УВО. Після гімназії навчається в Гданській Політехніці, стає головою Гданської Експозитури УВО.

Перебування українців в Гданську, які були громадянами Польщі, регулювався 104 артикулом Версальського трактату, пункт 5 якого звучав: "ніякі погляди не можуть бути причиною у Вільному Місті Гданську на шкоду громадянам Польщі".

А.Федина бере участь практично у всіх конференціях і Великих Зборах УВО, а пізніше ОУН. Стає по суті речником Організації, оскільки з вказівки Є.Коновальця у Гданську організував роботу Бюро Преси і Інформації, випускає Інформаційний Бюлетень, згодом "Сурму".

Виконує обов'язки фінансового референта для цілої Організації. Використовуючи специфічне положення В.М.Гданська, Федина забезпечував переховування та відпочинок членам УВО і ОУН, особливо тим, хто тривалий час перебували в тюремному ув'язненні. Неодноразово на орг. зустрічі приїзджали Бандера, Стецько, Янів, Колодзінський, Кордюк та інші. На плечах Федини - організація військових вишколів, а також переховування та забезпечення відповідними документами тих, які здійснили атентат на польських державних і політичних діячах. Серед них Михайло Гнатів, Микола Лебедь.

Вбивство міністра внутрішніх справ Б.Пєрацького змінило стосунки на лінії Варшава - Берлін. Українців потрактовано, як терористів. Почалися арешти і висилки за межі Гданська. Німці пішли на цей крок з причини підозри, яка панувала у польської поліції, що, буцімто, німецька сторона сприяла в організації замаху на Пєрацького. Німцям на той час не було вигідно псувати відносин з Варшавою. Постановою слідчого судді від 22 липня 1935р. розіслано гончі листи за Коновальцем, Ярим, Фединою та іншими.

А.Федина зник, знаходився в глибокому підпіллі. Після розвалу гітлерівської Німеччини і повторній окупації Західної України совєтами, опинився на скитальщині. Проживав у США, де якийсь час працював дизайнером у відомій фірмі "Дженерал Моторс".

Помер Андрій Федина в Торонто у 1958р.

Джерела.

Шанковський Л. Українська Галицька Армія. 1999. С.275

Fedusio P. Ukraincy w Wolnym Miescie Gdansku (1920-1939). Перемиські дзвони. Перемишль. №1(24). 1997

Судовий акт у справі С. Бандери і 11-ти його товаришів, підписаний 2 жовтня 1935р. віцепрокурором окружного суду в Варшаві В.Желєнським.

Лист Андрія Федини "Моя відповідь Н…".

Шуп'яний Михайло

Шуп'яний Михайло (25 листопада 1908р. с.Твіржа - +1984р. м.Торонто (Канада) народився у селянській сім'ї.

Початкову школу закінчив у рідному селі, а гімназію - в Перемишлі. Був активним членом 6-го Пластового полку ім.Івана Богуна, що діяв при тій гімназії.

У 1930р. виконуючи обов'язки голови Мостиської повітової Екзекутиви ОУН, отримує посаду платного референта у мостиській філії "Просвіта",що давало йому можливість поєднати легальну працю в "Просвіті" з підпільною в ОУН.

У листопаді 1933р. за спробу зірвати шкільний референдум був заарештований польською Дифензивою, і в червні 1934р. засуджений в голосному процесі на п'ять років.

З липня 1941р. працює в Ляндкомісаріаті і очолює в Мостиському повіті Український Допомоговий Комітет. У квітні 1943р. його заарештовує Гестапо, однак з львівської тюрми на Лонцького йому вдається втекти. Прибуває на Мостищину, де займається організацією збройних формувань ОУН-Мельника. З наближенням радянсько-німецького фронту, на заклик лідера мельниківської ОУН Олега Ольжича, розформовує на Мостищині це збройне підпілля.

З 1951р. проживає в Торонто. Місцем праці для нього став Український Народний Союз - найстарша громадська організація українців Північної Америки, де робить помітну кар'єру. З 1966 по 1974рр. працює заступником головного предсідника (головний директор на Канаду).

20 червня 1970р. у Торонто відбувся З'їзд Мостищан - українців, які емігрували до різних країн світу, головою організаційного комітету якого був Михайло Шуп'яний. В Канаді М.Шуп'яний носив ім.'я і прізвище Богдан Зорич.

Помер Михайло Шуп'яний (Богдан Зорич) у 1984р. в Торонто.

Посилання.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009. С.154-161

Антонич Богдан-Ігор

Антонич Богдан-Ігор(5 жовтня 1909р.с.Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (нині Польща) -+6 липня 1937р. м.Львів) народився в сім'ї священника, о.Василя.

У 1933р. закінчив філософський факультет Львівського університету. Вже під час навчання включився в літературне і громадське життя Львова. Вніс значний вклад у сучасну українську поезію: філософська лірика, релігійні і космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і поганські символіки, впливи ОмараХайама, Волта Вітмена, переклади, статті літературно-критичного характеру. Серед його поетичних творів: "Привітання життя: книга поезій", "Три перстені: поеми й лірика", "Книга Лева", "Лібретто до опери Довбуш" і інші. Серед прозових творів: "На другому березі" (незакінчений роман), "Три мандоліни" (новела) і інші.

Із середини 1920х років батьки Антонича жили в с.Бортятин Мостиського повіту, де батько Богдана-Ігоря, отець Василь був місцевим парохом. Антонич часто сюди приїжджав, тут написав низку своїх творів.

Помер Богдан-Ігор Антонич у ранньому віці від загострення апендициту 6 липня 1937р.

Як поет-містик в Радянській Україні був заборонений, інтерес до нього виник в діаспорі, а вже потім в СРСР.

Пам'ять.

У с.Бортятин Мостиського району відкрито літературно-меморіальний музей Богдана-Ігоря Антонича.

Посилання.

Антонич Богдан-Ігор. Веб-сайт.

Гербурт Ян Щасний

Гербурт Ян Щасний ( 1567р. м. Фельштин - + 3 грудня 1616р. м.Добромиль) народився в сім'ї рицарського роду Гербуртів.

Після смерті батька, отримує у спадок Добромиль і навколишні села, велику кількість коштовностей та зброї. Ним заопікувався хресний батько, канцлер Замойський. Гербурт закінчив Інгольштадський і Віденський університети. Володіючи французькою, італійською, грецькою і латинською мовами, працює на дипломатичній роботі в Швеції, Англії, Ватикані.

Покидає високу політику та придворні інтриги. У 27 років стає Мостиським і Вишнянським старостою і одружується з маєтною шляхтянкою Ельжбєтою, з роду Заславських. Рід Заславських був споріднений з українським родом волинських магнатів Острозьких.

Маючи власну військову силу (біля 1000 гайдуків) Гербурт стає втягнутим у між шляхетські збройні конфлікти. В 1906р. у своєму замку в Малнові в'язнив свого ворога по між шляхетських конфліктах, перемиського каштеляна Станіслава Стадніцького. Не розділяючи політики короля Зигмунта 3-го, ангажується також в закордонні інтриги,таємно співпрацює з угорським князем Габором Баторієм. Коли заговор було викрито, опиняється у Краківській в'язниці. Після двох років ув'язнення, король присудив йому домашній арешт у Добромилі.

До Добромиля Гербурт запросив краківського друкаря Шелігу й відкриває друкарню, де друкує цінні, як на той час видання, в тому числі перші шість книг польського історика Длугоша. Довідавшись про це, Зигмунт 3-тій наказав знищити весь наклад історії Длугоша. Значна кількість видань надрукованих в Добромилі - його власні твори: "Розмисел про народ руський", де виступав проти полонізації українців, "Про перемогу козаків над татарами", сатиричний твір "Єзуїти" і інші.

Гербурт непересічна особа. У 1611р. замінив у міських урядах Мостиськ, Вишні і Добромиля поляків українцями, що було визнано королем Зигмунтом 3-м за "бунт і ребелію". Будучи прихильником реформації, у 1600р. дав дозвіл на дальше функціонування церкви "Різдва Христового" в Старих Рудниках, а грамотою від 12 січня 1604р. дає дозвіл на будівництво церкви св. Юрія в Мостиськах. У тій грамоті він написав: "…Із руським моїм народом від 400 літ мій дім завжди у великій злагоді жив". В 1611р. збільшив фундацію монастирю домініканців в Мостиськах. Разом з дружиною Ельжбєтою подарував землю під будівництво монастиря Василіан у Добромилі. В цьому монастирі почав свій духовний шлях митрополит Андрей Шептицький.

Ян Щасний Гербурт помер у 1616р. при загадкових обставинах. Його син Леон, якому у спадок перейшов маєток від батьків, не справився з обов'язками спадкоємця. Останні роки життя провів у Василіанському монастирі в Добромилі.

Пам'ять.

Одну з вулиць міста Мостиська названо іменем Яна Щасного Гербурта.

Джерела.

Ян Щасний Гербурт. Матеріал з Вікіпедії.

Проект "Галичини" на ZAXID. NET.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009. С.45-47

Дуцько Іван

Дуцько Іван (1867р. Дрогобиччина - +19 січня 1933р. с.Малнівська Воля) народився в сім'ї священника.

У 1908р. прибув на парохію села Малнівська Воля, маючи вже за собою певний духовно-пісенний багаж. У 1906р. вийшла його перша збірка під назвою: "Півець. Збірник нових церковно-духовних пісень". Під його авторством вийшло всіх три збірки пісень на його мелодію і слова. Хоч не є визнаним в професійних колах музикантів, зате його пісні співають у греко-католицьких і православних храмах Західної України , а серед них: "В Назареті розцвіла лелія", "Вірую Господи", "Отворітесь царські ворота", "З нами Бог", "Покланяємся мій Христе", "Пренебесна, Пречудесна", "Єдиним серцем і устами", "Страдальна мати", "О, Ісусе, наш небесний", похоронна "Лишаю вас пороги", колядка "В Вифлеємі новина".

Отець Іван Дуцько помер у Малнівській Волі в 1933р.

Джерела.

Дрималовський О. Його пісні-молитви ми не забудемо ніколи. Жива вода. №2(204). Лютий 2002.

Зінгер Соломон

Зінгер Соломон (Рік народження невідомий - + листопад 1939р. м.Мостиська)

Очолював Сіоністську організацію в Мостиському повіті. Здійснював заходи з метою пропаганди виїзду жидів повіту до Палестини. Для сприяння виїзду, створював умови для продажу грошової одиниці - Шекелів. Родина С. Зінгера показала власний приклад великої жидівської свідомості - найстарший син Якуб у середині 30х років виїхав з Мостиськ до Палестини. С.Зінгер керував жидівською читальнею, яка в Мостиськах знаходилась на вул.Лянгера (Сьогодні вул. Будзиновського). Зібрав бібліотеку у 2400 томів, з яких на мові іврит було1900 томів.

Родина Зінгера жила скромно, оскільки провадила у Мостиськах не дуже прибутковий бізнес - на Ринковій площі міста знаходилась їх крамничка з канцелярським приладдям. Був цілим серцем пройнятий мрією про створення єврейської держави, і особисто вносив свій вклад в реалізацію у життя цієї мрії. Тому, мав приязні стосунки з українським національним рухом у Мостиськах, де теж витала мрія про власну державу. Читальня жидів була площею невелика, тому провід мостиської філії "Просвіти" часто приміщення своєї читальні відпускав в безоплатну оренду сіоністам повіту у випадку їх більш чисельних зібрань.

Наприкінці вересня 1939р. на Мостиську землю прийшла радянська влада, а вже у жовтні Соломона Зінгера заарештував НКВС. Цієї ж осені він був фізично ліквідований, як антирадянський елемент. В 1940р. всю родину С.Зінгера було потрактовано, як членів сім'ї "врага народа" і заслано до Казахстану. Найстарший син С.Зінгера, який проживав у Палестині, через Міжнародний Червоний Хрест, стягнув до себе усю заслану до Казахстану родину. Як кажуть: "В нещастю - щастя знайшли". Вони не розділили трагічної долі євреїв Мостиського повіту.

Посилання.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009

Кравс Антон

Кравс Антон (1871р. Бергомет Чернівецька область - +1945р.Відень (Австрія). Батько німецький колоніст, мати-українка.

Біографічні дані.

Закінчив Віденську кадетну щколу і Віденську вищу офіцерську школу. У Першу світову війну (1914-1918рр.) воював на російському і італійському фронтах. Командир 55 Бережанського полку австрійської армії. Після розпаду Австро-Угорщини повернувся додому у Відень в званні майора(отамана) австрійської армії.

На службі в Українській Галицькій Армії.

Повернувшись з війни додому, довідався про проголошення Західно-Української Народної Республіки. Не гаючи часу виїхав в Галичину, де зголосився захищати ново проголошену українську державу. Отримав завдання - не допустити просування польських Легіонів до Самбора. З недобитків, які залишили Перемишль 11 листопада і добровольців сформував бойову групу "Хирівська" ("Глибока"). Група була ще поповнена на підставі Закону про мобілізацію, під яку теж підпадали мужчини від 18 до 35 років з південних сіл Мостиського повіту.

На початку грудня 1918р. групою "Хирівська" пробує відбити м.Перемишль. Підводить свої частини під саме місто, але Начальною Командою УГА не був підтриманий. Згодом, 5 грудня, робить невдалу спробу заволодіти містом Мостиська. Після цього ставить загородні відділи з північної сторони Міжинця, Гусакова, Крукенич. Стає командиром Третього Корпусу УГА. Весь його талант офіцера високого рангу проявиться 30 серпня 1919р. Генерал А.Кравс, як командир Центральної армійської групи, визволить Київ від Червоної Армії. Кістяк групи - частини УГА і незначні підрозділи Армії УНР. Коли восени 1919р. почнеться в УГА страшна епідемія тифу, ця армія увійде до складу ЧУГА. Під командуванням генерала Кравса, у серпні 1920р. з розташування більшовиків буде виведено всіх: як тих, що зможуть тримати зброю в руках, так і поранених. Усі вони будуть інтерновані у Чехословаччині, в Ліберті.

Життя у мирний час.

З Чехословаччини генерал УГА Антон Кравс повернеться додому у Відень, де отримає пропозицію служити в Австрійській армії із збереженням генеральського звання. Відмовиться, ссилаючись на те, що він одного разу дав присягу на вірність іншому народу. Напише книгу спогадів "За українську справу". Очолюватиме комбатантську організацію колишніх воїнів УГА.

Помер у Відні в 1945р.

Посилання.

Кравс Антон. Веб-сайт.

Джерела.

Шанковський Л. Українська Галицька Армія. 1999.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Кровіцький Мартин

Кровіцький Мартин - (роки життя - середина 16-го ст.) народився в Кровці, що під Белзом (за іншими даними в Любаві).

Обіймав посаду плебана (пароха) в м.Судова Вишня. Перебуваючи у дворі перемиського старости, мецената наук і мистецтв Петра Кміти, зійшовся з українським мислителем Станіславом Оріховським, що вплинуло на його прореформаційні погляди. У Журавиці бере шлюб і обґрунтовує своє рішення незгодою з такими засадами католицизму як целібат, неучасть мирян в обряді євхаристії, заперечуючи обряд перехрещення, якого вимагали від православних при переході у католицизм. У період розриву з католицизмом Кровіцький став палким прихильником кальвінізму і антитринітаризму. На соборі у Сецимині (1556р.) він відкрито виголосив вимогу "розуміння істини за здоровим своїм глуздом і на основі Слова Божого". Виступ колишнього плебана мав великий резонанс в Малопольщі і Галичині.

Посилання.

Лютеранство - Вікіпедія.

Реформаційний процес на українських землях. 1998-2012. Osvita.ua Видавництво "Плеяди".

Лубєньський Бернард

Лубєньський Бернард (1846р. м. Гузов біля Варшави - +1933р. м.Варшава). Походив з графської родини.

Початкову освіту здобув у домашніх умовах, а середню в колегіумі св.Гутберта в Ушав (Англія). У травні 1866р. склав довічну присягу для служби в монашому Чині Редемптористів. Теологічну освіту здобув в чернечій семінарії в Голландії.

Його проповідницька і місійна діяльність розпочалась в Англії у великих містах, як наприклад, у Бемінгемі, Лондоні, Менгштері і інших. Тоді вже проявив себе як здібний місіонар. Перебуваючи на аудієнції у Папи Римського Леона 13-го дістає благословення й відкриває монастир Редемптористів у Мостиськах. До Мостиськ о.Бернард прибув 22 червня 1883р., виконує функцію префекта костела. Вже у 1883р. у чернечому костелі помістив достовірну ікону Матері Божої Неустанної Помочі, розвиваючи зв'язаний з тією іконою культ. Ще з трьома монахами-редемптористами з 1889р. розпочинає велику місійну діяльність.Полем діяльності була Галичина, польські землі, які знаходились під владою чужоземців: німців і росіян. Місійна діяльність розширилась на країни Західної Європи:Прусію, Англію а також Фінляндію, Вільнюс. При тім проповідницька діяльність ширилась не тільки на різні верстви населення, але й на біле й чорне духовенство, в тому числі на архієпископів.

Крім місійної діяльності і проповідей, о. Лубєньський займався літературною діяльністю. Наприклад, для Братства Матері Божої Неустанної Помочі при костелі редептористів у Мостиськах видав підручник молитв і практикум релігійний. Завжди виступав як пропагандист Марійного культу. За його посередництвом привезено з Риму біля 70 детальних копій тієї ікони для костелів Польщі.

Вважається, що о.Бернард провів 245 місій, переважно восьмиденних, 267 серій кількаденних парафіяльних і станових проповідей для різних верств населення, 259 закритих проповідей для священників і семінаристів. 139 - для осіб з монастирів. Враховуючи географію місійної діяльності, ігуменом монастиря Редемптористів у Мостиськах був з переривами.

Помер у старечому віці у 1933р., хоч до останніх днів свого життя був активним у своїй душпастирській діяльності. Похований у Варшаві.

Через переконання у святість о.Бернарда, у 1982р. в Римі розпочато беатифікаційний процес.

Джерела.

О. Антоні Базєліх. Отець Бернард Лубєньський апостол Христового Спасіння. Дрогобич. 1996.

Koronacij Ikony Matki Bozej Nieustajacej Pomocy w Mosciskach. Буклет. 2000.

Скварко Захар

Скварко Захар (1870р. Перемищина - +1925р. м.Коломия). Громадський і кооперативний діяч Мостищини і Коломийщини.

Належить до плеяди українських адвокатів Перемиської землі, яка спричинилась до національного відродження на переломі 19-го- 20-го ст.

У 1900-1901рр. відкриває у Мостиськах адвокатську контору і, очевидно, на прохання засновника кредитної кооперативи "Віра" в Перемишлі, д-ра Теофіля Кормоша, відкриває у Мостиськах за таким самим принципом кредитну кооперативу під назвою "Народний Дім в Мостисках"("кормошівку"). В 1903р. засновує Мостиську філію "Просвіти". Очолює ті установи та будує для них домівку, яка стоїть у Мостиськах по сьогоднішній день (вул.Будзиновського,14).

У 1908р. д-ра З.Скварка українське населення Мостищини обирає послом до Галицького Сейму.

В 1910р. здає у Мостиськах всі повноваження та переїздить до Коломиї, де засновує та очолює кредитну кооперативу "Покутський Союз". Набуває такого ж авторитету, що й на Мостищині. У час Листопадового Зриву 1918р. очолює Окружну Українську Національну Раду і є міським комісаром міста Коломиї.

У післявоєнний час написав брошури: про програму й ідеологію Національно-Демократичної Партії та про земельну справу.

Помер у 1925р. в м. Коломия.

Посилання.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Пшепюрський Андрій

Пшепюрський Андрій (1874р. м.Яворів - +1945р. с.Старява Мостиського повіту)

Гімназію закінчив в Перемишлі. Навчався на теологічних студіях у Львові, а закінчував четвертий курс в Перемишлі. В 1905р. отримав парохію в с.Тарнавка біля Ланцута.

В грудні 1914р. став полевим духовником в Легіоні УСС, як перший духовник українських військових з'єднань в австрійській армії. В кінці 1918р. захворів і дістав відпустку. В Тарнавці застав його розвал Австро - Угорщини. Місцевість опиниласть під владою Польщі, тому до усусів повернутися не зміг.

У 1925р.переїхав на парохію с.Старява. Тут він розвинув не тільки релігійну діяльність, але активізує діяльність товариства "Рідна школа", тов."Сільський Господар", читальні "Просвіти". Своєю діяльністю вийшов на повітовий рівень (з 1927 по 1931 рік виконував обов'язки містоголови Мостиської філії "Просвіти"). Його переконання, що боротьбу з окупантом можна вести цілком легальним способом, привело його до середовища поміркованої української інтелігенції і заможнішого селянства. У липні 1933р. отця А.Пшепюрського обирають головою Мостиського Повітового Комітету Українського Національно-Демократичного Об'єднання. Ті обов'язки він виконує аж до Другої світової війни.

Для парохії села Старява побудував церкву, одну з найбільших в Мостиськоу повіті. З цією метою брав кредит в одному з Варшавських банків.

Отця А.Пшепюрського було іменовано крилошанином Перемишльськох Єпископської Консисторії (отець-канонік). Не остерігався носити свої нагороди, здобуті в лавах УСС протягом чотирирічного періоду. Засідання Єпархіальної Капітули відвідував, маючи на грудях цілий ряд військових нагород.

Помер отець-канонік Андрій Пшепюрський в Старяві у 1945р., цей небуденний священник, що ціле життя присвятив праці над піднесенням культурно-освітнього та господарського рівня свого народу, а в вирішальний момент готовий був жертвувати і своє життя за волю України.

Джерела.

Мартин Б. Мостиська і Мостищина. Мостиська. 2009.

Ткачук Ярема

Ткачук Ярема народився 26 квітня 1933р. в с.Годи-Добровітка, Коломийського повіту Станіславського воєводства (тепер Івано-Франківська область).

Навчався в Коломийському деревообробному і Снятинському сільгосп. технікумах. Разом з однодумцями розробив програму Об'єднаної Партії Визволення України. Метою ОПВУ мала бути боротьба за вихід України з СРСР і створення незалежної Української держави.

У грудні 1958р. був заарештований. Заарештовано усіх 28 членів організації, з яких 8, в тому числі Я.Ткачук були звинувачені у проведенні антирадянської пропаганди і засуджені за статтями 54-1"а" і 54-11 КК УРСР. Відбував покарання у таборах суворого режиму: в Іркутській області, у 1961р. етапований у Мордовію в табір ЖХ-385, в 1965р. переведений у табір №1.

Звільнений у 1968р. Одружившись проживає у с.Поповичі Мостиського району. Поневірявся, шукаючи роботу, а влаштувавшись зазнав переслідувань з боку КГБ.

Нагороджений почесною відзнакою "Хрест Звитяги". Автор численних статей, книжки спогадів "Буревії" та другої книжки "Іскра з некутого коня" у співавторстві з Василем Пірусом.

Джерела.

Ярема Ткачук. Буревії. Книга пам'яті. Львів. В-во "Сполом". 2004.

Доповнив дані Я.Ткачук 4 квітня 2012р.